Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Ці слова все не йшли з голови Драгана. Спочатку, він не хотів вірити. Не могла його Мира, така ніжна і тендітна, лягати під кожного чоловіка. Та одного разу, сумнів все ж зародився і в його серці. Якось, Драган став випадковим свідком розмови між двома чоловіками. І все б нічого, та один так вправно вихвалявся тим, якою принцеса Цитаделі може бути ненаситною в ліжку. «Певно імператор дуже щасливий чоловік. Кажуть вона таке вміє виробляти в ліжку, що деякі куртизанки їй не рівня» - слова незнайомця, гострим лезом пронизували серце Драгана, спричиняючи йому нестерпний біль. Не тямлячи себе від люті, в ту ніч імператор підтвердив свою славу кривавого вбивці – він жорстоко розправився з тими двома незнайомцями, що так безсоромно посміли знеславити його дружину.  

Та вбивство тих чоловіків, ніяк не допомогло. Легше чоловікові все одно не стало. Демон в середині розривав на частини, а думки про Миру ніяк не покидали його голови. Невже все те, що говорили ті двоє – правда. Та якщо вона і справді така вправна в ліжку, чого ж його так і не підпустила до себе. Може боялася, що він вб’є її, дізнавшись про неї гірку правду.

Вже будучи біля воріт замку, Драган думав, що зустріне Миру, обійме її та ніжно поцілує. Адже, сумував до безтями. Та побачивши дівчину, таку гарну та витончену, чомусь згадав слова тих двох незнайомців. І гнів охопив розум Драгана. Він не міг дивитися на дружину спокійно. Все уявляв її в обіймах інших чоловіків та постійно чув її стогони задоволення та насолоди з іншими.

Імператор не міг не помітити, що за час його відсутності дівчина дуже змінилася. Риси її обличчя більше не були затьмарені страхом чи невпевненістю. Сьогодні перед ним стояла справжня володарка та господиня цього замку.  Впевнена, горда та розсудлива жінка зустрічала його на порозі. Від наляканої та заплаканої дівчинки, яку він лишив, від’їжджаючи в подорож – не залишилося нічого.

Думки чоловіка перервав стук в двері. А через мить перед ним з’явилася Мира.

- Ви хотіли мене бачити імператоре. – Дівчина схилилася в поклоні. Мира намагалася стримувати свої справжні почуття, тому трималася гордо та відсторонено.

- Як йшли справи в час моєї відсутності. – Драгана дратувала ця її холодність. Хотілося підійти, взяти її за плечі і витрясти всю правду, якою б та не була. Та чоловік щосили стримував себе.

На мить Мира здивувалася такому питанню. Адже, неодноразово писати Драгану про все, що відбувається в Цитаделі. Крім звісно, деяких нововведень, які хотіла показати чоловікові особисто.

- Справи йшли добре. – Тихо почала дівчина. - Спочатку було важко. Та все ж, з допомогою Трояна, Захарія та Гера Авіана ми змогли багато чого змінити в цьому місті.

«Невже і з Трояном вона спить. Он з яким теплом промовляє його ім’я». Зі злості Драган міцніше почав стискати келих з вином. І той би розлетівся вщент в сильних руках чоловіка, якби останній не схаменувся і не поставив його на стіл.

- То значить, Троян тобі в усьому допомагав? – Драган обдав Миру поглядом, який пронизує до кісток.

- Ти ж сам говорив, щоб в справах Імперії я покладалася на Трояна?! – Терпець Мири вривався. Чого хотів від неї Драган, дівчина не розуміла. Сам же говорив, що його другу можна було довіряти. А тепер він її в чомусь звинувачує. Знати б тільки в чому? Взагалі, дівчину дивував той факт, що чоловіка не було в столиці декілька місяців, і перше, про що він питає, так чи не допомагав їй часом Троян. Невже він ревнує її до свого друга. Та Мира не встигла додумати, як наступне питання чоловіка, просто вибило ґрунт з під землі

- Мира, скажи мені чесно, в тебе були раніше чоловіки, до заміжжя зі мною. – Чоловік вирішив йти на пряму. Не подобалося йому ходити колами.

- Що ти?... – На мить дівчина забула як дихати. – Драгане, що за питання ти задаєш?

- Не смій мені брехати Междемиро! – Драган вже не стримував своєї люті. – Скажи так чи ні!

Мира застигла, налякана його тоном і поведінкою. Ніколи Драган ще на неї так не кричав. Ніколи вона не бачила його таким розлюченим. Стало на мить страшно і Междемира відчула себе маленькою, беззахисною дівчинкою. Руки і ноги почали тремтіти, а в горлі пересохло.

- Я… не розумію… - Мира не могла промовити і слова. В середині все стискалося.

Дівчина хотіла розвернутися та втекти звідси як най далі. Та здається Драган зрозумів її наміри і за якусь мить опинився в притул до неї, притискаючи її своєю вагою до стіни.  

- Я просто хочу знати – були в тебе чоловіки до мене чи ні! – Кожне його слово було промовлено чітко, з нотками холодного гнівну.

Мира дивилася на нього і з її очей покотилися сльози. Не в силах була їх стримати.

Набравшись всієї хоробрості, яку тільки мала в собі, Мира все ж наважилася відповісти на питання Драгана. Та в цю мить, двері до кабінету відчинилися і на порозі з’явився Гер Авіан. Чоловік, будучи здивований побаченому, застиг, та все ж, взявши себе в руки, промовив:

- Драган, Миро. Я змушений Вас перервати, та в нас гості.

- Авіан, це може і почекати. У мене дуже важлива розмова з дружиною. – Драган не зводив погляду з наляканої Мири.

- Боюсь, що ні Драгене. До замку прибув принц Острову Вічних Вітрів - Ядер Безжальний. І він вимагає, щоб його прийняли. Негайно.