Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Не знаю чому, та вже дуже встиг засумувати за тобою. Пиши мені частіше. З нетерпінням буду очікувати твого наступного листа.

                                                                            З любов’ю, завжди твій, Драган»

Читаючи листа від чоловіка, Мира й сама не помітила, як на її обличчі з’явилася щира посмішка. Дівчина, безмежно раділа тій новині, що тепер кожного дня зможе спілкуватися із Драганом. І хай це будуть лише німі рядки на білому папері, та для неї вони значили набагато більше. Завдяки цим листам, Мира точно знала, що з її чоловіком все гаразд.

Минали дні. Робота в Цитаделі йшла повним ходом. Перші човни із зерном, які Троян і Мира відправили за гори, вже повернулися порожніми назад до столиці. Як виявилося, за горами і справді не вистачало харчів. Війна зруйнувала чимало полів, залишивши цілі поселення без урожаю. Тому, провізію зі столиці народ зустрічав із великою радістю.

З будівництвами шкіл, довелося трохи зачекати. Адже, першим ділом потрібно було поставити на ноги міста. Відновити зруйновані будинки і вже потім будувати щось нове.

З притулками для дітей-сиріт справи були куди простішими. Оскільки, дітей, що втратили свої сім’ї було дуже й дуже багато, то в столиці вирішили, що кращим буде не будувати нові споруди, а виділяти для притулків порожні будинки колишніх вельмож. Їхні маєтки були надто великими і місця там було вдосталь. Тому, не гаючи ні хвилини, Троян відправив листи до міст із розпорядженням почати заселення порожніх маєтків дітьми, що залишилися без батьків та потребували посильної допомоги. І вже за тиждень, до Цитаделі почали надходити втішні звіти. Цей процес був запущений успішно.

Щодо співпраці із іншими Островами, то тут справи були не настільки барвистими, як того б хотіла Мира. Звісно ж, інші імперії були б не проти налагодити давно втрачені зв’язки із Островом Семи Морів. І про це вони дуже щиро та відкрито писали у своїх листах. Та через міжусобні війни і тиранію Владлена, що тривала двадцять років, цей контакт потребував більшого часу та сил. Для початку, було вирішено відправити на найближчі Острови групу з послів Цитаделі. Представники столиці, повинні були зарекомендувати Острів Семи Морів з позитивного боку та прокласти першу стежину до вигідних взаємовідносин. І цей пункт було виконано успішно. Корабель із послами вирушив із гавані Цитаделі тиждень тому.

- Від Мангоса ще не було звістки? – Мира сиділа в кабінеті і перечитувала один зі звітів щодо сирітського притулку, що надійшов із міста Луая, що знаходилося неподалік від самої Цитаделі.

- Миро, минув лише тиждень. Для таких справ потрібно більше часу. – Пояснював їй Троян.

Мангос був одним із послів, що очолював всю цю «рятувально-розвідувальну» експедицію. Саме він мав звітувати про всі переговори, що відбувалися між представниками Цитаделі та Імперіями інших Островів.

- Я розумію, та все одно нічого не можу вдіяти із цим хвилюванням.

Дівчина відклала листа та поглянула на радника. За цих півтора місяці вони неабияк встигли потоваришувати.

- Від Драгана були звістки?

Вже минув тиждень, відколи Мира отримала останнього листа від чоловіка. Дівчина не розуміла чому, та Драган раптово перестав їй писати. Спочатку, вони листувалися майже кожного дня. Мира писала чоловікові про те, що відбувається у Цитаделі, намагаючись упускати ті моменти, що стосувалися деяких організаційних питань та нововведень. Дуже хотіла зробити йому  по поверненню приємний сюрприз. А він, в свою чергу, розповідав, як з великим успіхом приглушує повстання та затверджує свою владу у всіх містах та поселеннях Острова Семи Морів і як сильно прагне повернутися додому та нарешті обійняти свою імператрицю. Та одного дня, коли Мира відправила чергове послання, відповіді так і не прийшло. Ні на наступний день, ні через три дні. Дівчина почала неабияк хвилюватися, адже до голови лізли різні неприємні думки. Дуже вже боялася, що з Драганом, щось могло трапитися в поході. Однак, Троян говорив, що Імператор писав і говорив, що вже повертає назад додому.

«А мені не було нічого?» – З надією питала Мира. Та Троян лиш махав головою, мовляв «Для тебе нічого».

- Він вже на пів дорозі додому. Повстання вдалося заглушити. Тому, затримуватися у поході немає жодних потреб. Через тиждень-два можна зустрічати Імператора та його людей у Цитаделі.

- Це хороші новини. – Новини і справді були втішними, та голос Мири був, аж надто сумним. Вона всім серцем відчувала, що з Драганом щось трапилося. Та не могла зрозуміти, що саме. Ще декілька днів тому він писав їй як сильно сумує і як чекає повернення додому. І тут раз – ні жодного тобі слова, ні жодної вісточки для неї. Це наштовхувало на різні неприємні думки. Мира навіть почала думати, а не написала вона чогось такого в своєму листі, що змусило б її чоловіка почати думати про неї погано. Та ці думки дівчина намагалася від себе проганяти. Вважала, що це лише її нездорова фантазія та підозри, що не мали жодних логічних підтверджень.

Щодо Серця Острова, то пошуки цієї могутньої енергії не дали жодних результатів. Ні Мира, ні Троян так і не знайшли місця, де ховалася абсолютна сила. І можливо, дівчина б навіть пораділа, що Серце Острова надійно сховане, та сон, в якому Морок знову-і-знову вбиває Драгана, все ніяк не полишав Мири, і щоночі переслідував її змушуючи прокидатися із німим криком на вустах та чорною порожнечею у серці.