Люко Дашвар - #Галябезголови

Галі вже дуже страшно! І класно, що саме зараз поряд із нею нікого немає! Бо хіба то страхи, коли є кому поплакатися?! А Галі нема кому поплакатися! Сама! Одна-однісінька в чужій квартирі, в ізоляції, без можливості висунути носа на вулицю. І крім усього іншого, дуже переживає за чоловіка. Тому… завтра Тьома перестане відповідати на Галині дзвінки і сам не дзвонитиме дружині. А перед тим натякне: мовляв, у мене погане передчуття, Галю! І все! Більше ані слова. А назавтра — тиша! Вона дзвонить, а його немає! Отоді-то і стане Галі так страшно, що легше померти, а коли людина втрачає голову від страху, вона — чисто тобі пластилін. Ліпи! Тьома не забариться. Посеред ночі, коли розгублена від горя Галя ридатиме у чужій квартирі і благатиме Бога, щоби Тьома відгукнувся, на Пушкінській, як грім, як прелюдія неминучої біди, пролунає моторошний телефонний дзвінок. Тьома змучено прохрипить:

— Благаю, врятуй мене, Галю!

Вона ридатиме і кричатиме у мобільний:

— Ти де? Де? Тьомо, кохаю тебе! Скажи, де ти, і я зроблю все, щоб визволити тебе!

— Мене вб’ють, Галю!

— Ні! — ридатиме.

— Мене вб’ють, якщо ти не віддаси їм гроші з кейса. У тебе є лише… дві години!

Дедлайн обов’язковий за всіма законами драматургії. Галя випередить дедлайни, миттю примчить… приміром, на Дніпровський пляж, що на Березняках, прямо навпроти «Сілвер бризу» неподалік Тьоминого будинку. Весною там порожньо, а от потаємних місць, де можна надійно сховати невелику сумку, кейс чи пакет із грішми, — повно. Хоч у пісок заривай! Тьома повідомить дружині: вона має залишити гроші на пляжі, тоді його не вб’ють! А потім має мчати на Русанівку, бо там викрадачі і Тьомині кати залишать майбутнього психолога після того, як отримають за нього гроші! Галя все зробить заради Тьоми! Тьома дочекається, поки Галя залишить на пляжі гроші, і простежить за тим, щоб Галя бігла у бік Русанівки на зустріч із ним. Далі місце зустрічі призначати не можна, бо не встигне забрати гроші зі схованки на пляжі, віднести додому, там сховати надійно і після того всього ще й дочвалати до місця зустрічі, де на нього чекатиме дружина.

— Бездоганно! — розсміявся. — Завтра і почну! Набридло чекати! Час уже купувати нове життя!

Чай, печиво, бутери з сиром і яблука. Крім цілком доречного сухпаю, Чорнобай залишив у квартирі на Пушкінській корзинку яблук. Галя брала яблуко, вдихала його аромат, потім брала друге — намагалася відчути відмінність запаху, бо ж не могло бути так, щоби всі яблука пахли однаково. Може, вона має віднайти посеред яблук своє? Єдине, яке може взяти для того, аби… простягнути своєму Адамові?..

— У мене є Адам, — прошепотіла, та не заспокоїлася.

Якби Галя була Євою, кому б віддала яблуко? Здивувалася, бо з підсвідомості одразу не виплив образ Артема! Перебирала в голові чоловіків усіх часів і народів. Може, Мікеланджело? Лежала б поряд із ним на риштуваннях під стелею Сікстинської капели, подавала б йому пензлі… Чи Сковороді. Мандрували б. Або комусь із Beatles. Чи ось Шурову чи Хливнюку… Вони класні!

— Чи такому, як тато, — прошепотіла, вдихнула запах яблука.

Думки понесли. Коли змінилися правила? Хто позбавив Єв права обирати, нагороджуючи запашним плодом того єдиного, кому вона віддає своє кохання? Чому Адами тепер зривають плоди?..

Перед очима — Чорнобаї. Артем Чорнобай. Андрій Чорнобай.

— …І вирішують, що мені робити.

— Галю, ти просто не бачила тих виродків! І ти до кінця не розумієш ступінь небезпеки! Людей за тисячу гривень вбивають! Сподіваєшся, тебе відпустять з майже мільйоном баксів? — з тривогою в голосі пояснював Тьома, коли наполягав на тому, аби Галя не виходила з квартири на Пушкінській.

— Я вже жбурнув у воду камінь, — говорив свекор. — Коротше кажучи, склав одну важливу заяву… Скоро по воді підуть кола. А коли вони згаснуть, ти будеш у безпеці.

— Чому я повинна лише чекати, наче я каліка чи немічна?

Відповідь приходила, звідки не чекала. «Краще кусайся!» — чула голос Юрка Консуматенка, згадувала водія іржавого «міні-купера», і він вперто здавався Галі хорошою людиною. Особисті історії завжди переважатимуть над катаклізмами світу, залишаючи їх далеко позаду емоцій власного серця. «Я ж не маю інтерпретувати Юркову пораду буквально. Під “кусатися” він мав на увазі — опиратися обставинам, діяти…»

— Чого хочу? — прошепотіла, бо, перш ніж діяти, непогано було б визначити і мету дій!

Так чого хоче? Про «жити і бути здоровою» навіть не згадала: і так зрозуміло. Радості? Кохання? Аж знітилася: їй потрібне кохання? У Галі немає кохання? А чоловік нібито є.

— Яблук наїстися. Книг, знань, музики! Так, щоб наповнитися здатністю обирати шлях… — загадала. — Без роздумів обирати, без голови. Серцем. Недремним серцем, повним музики, книг, знань…

Першими відгукнулися знання.

— Галина Чорнобай? Вас турбують з Європейського університету. У вас «хвіст» за зимову сесію. До середини березня обіцяли здати курсову роботу… І де вона? — почула у слухавці приємний жіночий голос.

— Курсова готова!

— Ви не розчули? Я спитала: де вона? Якщо сьогодні до кінця дня я не побачу вашу курсову на власні очі, ваше прізвище з’явиться у списку студентів на відрахування, — пояснила жінка.

— Робота буде у вас! Я привезу! — пообіцяла і кинулася дзвонити Тьомі. За секунду пояснить чоловікові, де лежить роздрукована курсова. А ще попросить Тьому записати її на флешку. Краще привезти курсову і в паперовому виді, і на флешці.

Тьома не відповідав.

Артем Чорнобай полюбив свій план і відбивні зі свинини, які неперевершено готувала Женя Лисиця. І хоч масажистка вперто називала своє кулінарне творіння віденським шніцелем, майбутній психолог поблажливо пропускав те повз вуха: та хай! Смак від того не зміниться. Пив вранішню каву, спостерігав за напівголою Женею, яка смажила відбивні біля плити. Вирішальний день реалізації геніального плану настав, і Тьома хотів чітко розуміти розстановку всіх гравців на позиціях.

— А ти хіба сьогодні на роботу не йдеш? — запитав коханку.

— Вгадав! — усміхнулася. — Влаштую тобі день «багатих».

— День багатих?

Кивнула, присіла Тьомі на коліна, обійняла, дивилася в очі збуджено.

— Багато віденських шніцелів, багато вина, багато сексу… день багатих. Ти проти?

— Жартуєш? Я почав би з відбивної!

— З віденського шніцеля!

— Та по цимбалах!

— Може, і вина?..

— Тоді — і тебе! Тут! На кухні! Дідько, нащо