Люко Дашвар - #Галябезголови

Двері зачинити! Ось що робити! — наказав, бо вже впав у крісло, уп’явся чіпким поглядом в одну точку, ніяк не міг опанувати тривогу, яка рвала його на шмаття.

Сльози висохли, наче пролилися не на благодатну ниву — пішли у пісок.

— Що сталося? — спитала одними вустами.

— Сталося те, у що повірити неможливо, — відповів. — Тільки-но отримав результати криміналістичної експертизи речей і тіла нашого так і не ідентифікованого чоловіка, якого знайшли у під’їзді, де жила мати Гашинського.

— Того, який поцупив кейс?

— Так, Юлю! Того самого жмурика, який поцупив кейс! — полковник замовк, глянув на дружину. — Криміналісти знайшли на речах убитого, у тому числі на окулярах, упаковці презервативів і на балончику із засобом «Свіже дихання», відбитки іншої людини. І я був певен: ми ніколи не дізнаємося, хто та людина.

— Дізналися?

Кивнув. Витримав інтригуючу паузу.

— Це відбитки Льоні Бурсака! Помічника народного депутата Гашинського.

— Бурсак? Не можу повірити! Зачекай! А як ви узнали, що це його відбитки? Його «пальчики» були у базі?

— Уявляєш?! Коли чмошнику було шістнадцять, його підозрювали у груповому зґвалтуванні. Провини Льониної тоді так і не довели, але пальчики відкатали…

— Неймовірно! — прошепотіла пані Жадкіна.

— А головне, як кардинально це нове знання розвертає слідство в інший бік!

— Пограбування могло відбутися за наказом Гашинського?

— Могло? Юлю, цю кашу точно заварив наш друг Орест Валерійович!

— А я одразу казала… — пані Жадкіна обірвала себе на півслові, приголомшено глянула на чоловіка. — Ні, ні! А — мати? Не міг же він…

— Він? Міг!

Пані Жадкіна на мить завмерла. Захитала головою спустошено.

— Я втомилася… бути багатою, Феліксе. Це… не працює.

Жадкін зиркнув на дружину гнівно.

— Це ти зараз красиво «з’їжджаєш з теми»?! Типу — «нічого не знаю, у справи чоловіка не лізу»! Хрест на мені поставила? На мені?! — підвівся, вхопив дружину за руку, смикнув до себе. — Так боїшся Гашинського?! А не хочеш допомогти мені на ньому хрест поставити?! Цей покидьок не просто вкрав гроші! Він змусив нас віддати йому наші аптеки як компенсацію за ніби вкрадені гроші! А після того ще й вимагає… повернути гроші! Ті гроші, які сам вкрав! Він хоче їх тричі собі в кишеню покласти! Тричі!

— Феліксе, досить. Я вмію рахувати, — вивільнила руку. — Я просто не бачу сенсу продовжувати все це!

— Що «це»?!

— Раніше… я лікувала людей! А що я роблю зараз?!

Жадкін глянув на дружину, неначе на дурну курку, яка так тріпонула крилами, що аж до голуб’ятні втрапила, але голубкою так і не стала. Знову опустився у крісло.

— Що з тобою?! — процідив. — Я покинув сім’ю і трьох дітей заради жінки, у якої є голова на плечах, а мізки працюють завжди! І їй не треба нагадувати, що я подарував їй життя, про яке мріють усі! Всі!

Жінка відчула, як кожне слово чоловіка коле її холодними гострими гранями.

— Хіба я була невдячною? — прошепотіла.

— Я маю пестити наше «вчора»?! Юлю, мать твою! Може, увімкнеш мізки і врешті подумаємо, як не втратити наше «завтра»?!

— Вибач…

— Теж зайве! Мені потрібна твоя порада!

Глянула на полковника розгублено.

— Може, є сенс засекретити результати експертизи?

— Не вийде. У Гашинського і без мене є люди в поліції. День-два — і дізнається, — полковник замовк, знову уп’явся поглядом в одну точку.

— Зроби навпаки! Хай про причетність помічника Гашинського до… вбивства його матері дізнаються всі ЗМІ!

— Думав про це, але довбана гласність — палка з двома кінцями. І наслідки прорахувати майже неможливо!

— А якщо про результати експертизи першим дізнається сам Льоня Бурсак? А твої люди прослідкують за ним. Його реакція багато про що розповість.

Полковник жестом зупинив дружину: досить! Глянув на неї з повагою: нормальну ідею запропонувала! Підвівся, обійняв.

— Як настрій? Сенс життя віднайшла?

— Гроші би з кейса віднайти! Багато чого враз би стало на свої місця.

— Упізнаю свою жінку!

— Значить, ми дарма грішили на Чорнобаїв? І на Галю з чоловіком, — сказала. «І на Андрія…» — мовила подумки і так засмутилася, наче те, що Чорнобай не мстився, а просто забув її, було у тисячу разів гірше. — Ненавиджу! — вихопилося.

Перелякалася, зиркнула на чоловіка зацьковано.

— Чорнобаїв рано з рахунків списувати! — відповів полковник.

Знав би Тьома про душевний стан Юлії Володимирівни Жадкіної, вхопив би хазяйку «Белли» за рученята, сказав би:

— Сестро! Ми… брати по нещастю! Так само як і ви, мордуюся від загроз невизначеності, ненавиджу ситуацію, коли з напруженням чекаєш навали трагічних подій, із яких, ясна річ, сподіваєшся вийти переможцем, а замість того… ніяких подій! Взагалі ніяких, наче саме життя про тебе раптом забуло і ти якогось біса мусиш голосити: «Агов! Я тут, я є!» — аби нагадати про себе. Хіба не ляпас?

Тривожився недарма. Полковник Жадкін, який всі попередні дні нахабно й агресивно контролював кожен крок майбутнього психолога, пресував, розмахував перед носом Тьоми то батогом, то пряником і навіть пообіцяв йому десять відсотків від готівки з кейса, раптом зник! Не просто перестав телефонувати. Сам теж не виходив на зв’язок, коли Артем набрав його раз. Потім ще раз.

Щось сталося! Щось непересічне, але — що?! Найбільше Тьома боявся, що поліція і без його допомоги знайшла гроші, а значить, усі його мрії про безтурботне багате життя можна зливати в унітаз.

— Я більше не потрібний? І Галю дарма залякав: сидить у тій квартирі на Пушкінській, як миша. Невже вона реально нічого не знає про гроші?! Я ж стільки часу і власного ресурсу на неї витратив!

Що робити? Вирішив вичекати, але терпіння вистачило на два дні. Вже надвечір другого дня влаштував допит Жені Лисиці, яка знову тирлувалася на Тьоминій суверенній території. Мовляв, як там пані Жадкіна? Заспокоїлася вже? Чоловік її кейс знайшов?

— Тьомо, відповідаю! Вони той кейс ніколи не знайдуть! — завірила масажистка як людина, що мала категоричну думку стосовно всього.

Майбутній психолог повеселішав. Збадьорився. І в його геніальній голові народився не менш геніальний план. Усе буде так! Уже два дні Галя скніє у схованці на Пушкінській, і своїми щоденними дзвінками Тьома робить все, щоби довести дружину до стану моторошного переляку. Здається, у нього виходить: Тьома знає потрібні слова!