В. М. Білоконьов - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

у тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк перебування під вартою (ч. 3 ст. 338 КПК).

У судовій практиці виникло питання про можливість впливу строку тримання під вартою або повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70 КК) на остаточний розмір покарання призначений судом?

В.І. Тютюгін допускає таку можливість, оскільки, на наш погляд, стверджує, що “отримане після такого зарахування покарання (ч. 4 ст. 70 КК — В.Б.) і є тією його остаточною мірою, яку в кінцевому підсумку і належить відбувати засудженому”[311]. Така точка зору є і в судовій практиці.

Приклад: Вироком суду від 14.12.2005 р. К. було засудженого за ч. 3 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є її власністю. Відповідно до ст. 72 КК засудженому зараховано час його попереднього ув’язнення з 29 по 31 січня 2005 року та визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 11 одинадцять місяців 27 днів з конфіскацією всього майна[312].

З нашої точки зору, ні строк тримання під вартою, ні повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70 КК) не можуть ні яким чином впливати на остаточний розмір покарання призначений судом. Ми виходимо з наступного. По-перше, це може привести до необґрунтованого застосування ст. 75 КК до засудженого. Наприклад, якщо особі було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, і при цьому винний 2 роки 3 місяці знаходився під вартою, то виходить, що він буде мати право на звільнення його від відбування покарання з випробуванням, оскільки йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років. По-друге, це може привести до того, що суд вимушений буде призначити покарання рівне «нулю». Наприклад, засудженому було призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, однак при цьому він 3 роки знаходився під вартою. І останнє, таким чином встановлюється невідбута частина покарання при призначенні покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК), а не остаточний розмір покарання призначений за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК).

Ми розглянули правила обчислення строків при призначенні основних видів покарань за сукупністю злочинів, однак засудженому можуть бути призначенні за сукупністю злочинів як основні так і додаткові види покарань. Виникає питання, які є особливості обчислення строків покарань при призначенні основних та додаткових видів покарання за сукупністю злочинів?

На наш погляд, такі особливості є при призначенні за сукупністю злочинів (вироків) такого додаткового виду покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і вони пов’язані насамперед з тим, який вид основного покарання був призначений за сукупністю злочинів (вироків).

Приклад: Місцевий суд вироком від 03.09.2007 р. засудив К., раніше судимого 24.04.2007 р. за ч. 4 ст. 191 КК, ч. 2 ст. 366 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з майновими цінностями строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування основного покарання, — за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в розмірі 550 грн. з позбавленням права займати зазначені посади строком на 2 роки. Із матеріалів справи вбачається, що К. вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, в червні 2005 р. Враховуючи вимоги, передбаченні ч. 3 ст. 72 КК, згідно з яким основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно, суд не застосував ч. 4 ст. 70 КК до цих видів покарань[313].

Ми раніше вже звертали увагу на те, що місцевий суд повинен був визначити остаточне додаткове покарання за сукупністю злочинів за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК, і на підставі ч. 3 ст. 70 КК приєднати його до одного із основних покарань. В даному випадку не має значення до якого основного виду покарання (штрафу чи позбавлення волі, від відбування якого засуджений був звільнений) необхідно було приєднувати остаточне додаткове покарання, оскільки згідно з вимогами ч. 3 ст. 55 КК — його строк в цих випадках необхідно обчислювати — з моменту набрання законної сили останнім вироком. Однак, якщо б засуджений К. не був звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі а відбував його реально, то згідно з вимогами ч. 3 ст. 55 КК, якщо додаткове покарання приєднати до позбавлення волі, то строк додаткового покарання необхідно обчислювати з моменту відбуття основного покарання, а якщо додаткове покарання приєднати до штрафу, то як ми вже звертали на це увагу, — з моменту набрання законної сили останнім вироком. На наш погляд, обчислювати строк додаткового покарання необхідно з того часу, який раніше настав, оскільки всі сумніви необхідно тлумачити на користь засудженого, хоча це питання потребує більш глибокого теоретичного дослідження.

4.2. Правила обчислення строків покарання і зарахування попереднього ув’язнення до покарання призначеного за сукупністю вироків (ст. 71 КК)

Слід зазначити, що певна частина суддів при обчисленні строків покарання і зарахуванні попереднього ув’язнення не бачить ніякої різниці між сукупністю злочинів, передбачених ст. 70 ч. 4 КК та сукупністю вироків. Як ми раніше відзначали, що однією із відмінністю між призначенням покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків є те, що по різному вирішується питання про зарахування в строк остаточного покарання, періоду часу покарання, відбутого за попереднім вироком. Так, якщо при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, передбаченого ч. 4