Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Чого вдома не сидіти, а то швендяє кудись! - сердитим голосом.

- Сиди, діду, сиди! - кривляється Геня.

- Який сильний дощ знявся, - говорить Марійка.

- І Свєта змокне! - докоряє Володимир. - Поперлась кудись в дощ!

- У неї парасоля є. Мовчи, старий діду, коли не знаєш, - добавляє Геня.

- А індики і не збираються розчепитися. І в дощ б'ються.

- Треба їх розчепити. Давай, діду, іди.

- Щоб я промок за якихось індиків? Хай б'ються, коли їм хочеться.

- Вони вже цілий тиждень дуються один на одного.

- Я піду візьму парасолю, а то від діда не дочекаєшся, - заходить до кухні і через хвилину вертається. - Іди, Марійко. Будеш тримати парасолю, а я їх розборонятиму.

- Це нічого не дасть, от побачите.

Геня, приклавши усі сили, - бо це було  не просто справитися з двома свійськими птахами, - розборонила індиків. Одного вона занесла під дах, а другого лишила мокнути під дощем. Але птахи не заспокоїлися на цьому. Той, що був під дахом повільним ходом направився до того, що був під дощем і, покружлявши трохи, вони знову вчепилися в один одного. І, здається, ще з сильнішою силою почали клювати один одного пір'я і шиї.

- А що я казав! - радіє Володимир.

- Ну, дурні індики! - сердиться Марія.

- Дурно ми їх розбороняли.

Увечері.

- Я вам дам 10 гривень, - каже Геня. - Запхаєте їх в конверт і підпишете.

- А нащо підписувати? - питає Марія.

- Щоб знали, що це від нас.

- Мені Віра казала, що вона завтра піде їм помагати, - продовжує розмову Світлана.

- І ти іди з нею. А то скажуть, що має Женька двох внучок і нікого не прислала.

- Добре, я піду.