Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Ще ніколи в цій фортеці результат битви так від вас не залежав, як зараз. Ми можемо перемогти одним хоробрим кидком! - Максуд говорив ще голосніше. - Так, нас небагато. І наш удар для ворога, як укол голкою. Тож давайте встромимо її прямо в серце!

Жазель відчула, як у неї волоски на потилиці засувалися. Судячи з шалених очей Дезіре, Химерниця відчувала щось подібне. Ще секунду чемпіони гули, потім усе завмерло. Здавалося, навіть дощ перестав шуміти.

- У бій, чемпіони! - Калібрісто витяг обидва свої меча. - Покажемо цим тварюкам, хто у цій фортеці господар!

В одну мить пару сотень горлянок вибухнуло низьким басистим вигуком. Жазель навіть не спромоглася розібрати, що саме вони вимовили. Перша група різко побігла сходами на чолі з Калібрісто і Гертіро. Декілька секунд знадобилося клину, щоб перевалити через стіну. Усі чемпіони вже зістрибували зі стін і мчали вперед, щоби встигнути вишикуватися в потрібному порядку. Жазель і Дезіре рвонули на стіну. Максуд теж не поспішаючи, спираючись на ціпок, піднімався східцями.

- Ти знову застосував наснагу. Так-так. - Амайанта про щось міркувала. - Цього разу вона було потужнішою. Твоя сила зростає?

- Не так швидко, як мені хотілося б. - відповів воїн.

Максуд уже чув брязкіт металу. Залишалося сподіватися, що ворог не сильно зміцнив рубежі. Навіщо йому займатися укріпленнями? Хто чекатиме на напад двох сотень захисників на таку багатотисячну армію? Навряд чи хоч якісь загороджувальні оборонні споруди було побудовано ворогом за день.

Ейр стала на вістря другого клина, що саме формувався просто на ходу. Поруч із чемпіоном. Величезним чемпіоном. Не таким великим, як Гертіро, але теж значних розмірів.

- Лівий фланг, підтягнутися! - крикнув командир і тихо додав. - Ти впевнена, що хочеш бути попереду?

- Я сподіваюся, що ти зараз не в мене це питав. - відповіла Ейр. - А то я за таке можу і напхати.

Кударіті посміхнувся. Звичайно, йому ще не доводилося йти в атаку пліч-о-пліч з людиною. Ще й сабазадонкою. Але у такій можна бути впевненим. Перший загін уже зустрівся з ворогом, який не чекав на атаку.

- Швидко, за ними! Тримаємо дистанцію! - вигукнула Ейр.

Клин почав рухатися. Ейр зі своїм мечем з покращеного сплаву почувала себе чудово. Два довгі ножі на поясі, ще два для метання. Чемпіон під боком. Ідеальний збіг обставин для запеклого бою. Вона бігла. Може, трохи швидше, ніж хотілося, але в жодному разі не можна було відстати чи порушити шикування. Перший клин пройшов крізь четвертий рубіж, як ніж крізь масло. Звичайні амаліони. Може, кілька сотень. Що вони для чорних машин смерті? Хіба можуть ці нещасні синьопикі, що опинилися на шляху у генерала, стримати натиск Калібрісто? Хіба зможуть вони встояти перед самою смертю в чорних обладунках?

Другий загін не відставав. У бій поки що вступати не доводилося. Тим амаліонам, що залишалися позаду, і на думку не спадала ідея атакувати стрій войовничих залізних драйтлів. Ейр бачила, як амаліони біжать швидше за чемпіонів. Синьопикі залишали рубежі. Вони в паніці кидали всі свої справи і мчали до рятівної армії, що розташувалася одразу за фортецею. Напевно, амаліони подумали, що розпочалася масована атака. Адже вони вже не раз бачили, як захисники майже повністю здавали фортецю і знову її звільняли, видавлюючи амаліонів. Тому зараз, коли почалася атака чемпіонів, вони думали тільки про одне — швидше втекти. Не потрапити під мечі залізних драйтлів, не бути роздертими луксорами, не стати ціллю для пострілу Химерниці, не втратити свідомість, піддаючись під вплив анне. І найголовніше, уникнути зустрічі з армією мерців. Насправді, приводів для паніки вистачало з лишком. І саме піддавшись панічним настроям, синьопикі втікали з фортеці. Більшість із них були гарними воїнами. Але якщо ти вирішив поставити себе в один ряд із чемпіонами, то ти покривив душею. Мабуть, амаліони були чесні перед собою.

Хвиля синьопиких котилася вниз, набираючи все більше обертів і залучаючи до своїх лав все більше їх число. Клин Калібрісто розчищав собі шлях від тих, хто вчасно не зорієнтувався. Або тих, кому не вдалося швидко втекти. Група Ейр перебивалася лише поодинокими амаліонами. Сабазадонка бачила сині сніжинки перед собою в небі. Двоє людей безперервно розпорошували сніг. Кульок Химерниць вона поки що не бачила. Лише стріли. Напевно, берегли сили для відповідального моменту у вирішальному зіткненні з ворогом. Їм видніше. Ейр не збиралася втручатися до їхніх справ. Нехай самі вирішують, як саме вони допомагатимуть чемпіонам.

Ейр відчувала деяке хвилювання у зв'язку з тим, що четвертий рубіж увесь забудований будинками. Вона пам'ятає, як важко дався відступ вулицями цієї ночі. І цілком могла очікувати труднощів такого ж роду під час наступу. Але амаліони виявилися не готовими до такого розвитку подій. Тож, поки все складалося саме так, як і потрібно для успішного нападу. Але наперед загадувати не варто. Все могло змінитись за секунди. Граваліони, тіньовики, похмурі, ворожі Химерниці. Усі вони могли зіпсувати плани чемпіонів.

Калібрісто зі своїм вірним другом біг уже через третій рубіж. Тут лише кілька будинків. Для такої чисельності його військ це не проблема. Жодних особливих команд. Клин пройде між ними. Повоювати поки що особливо не довелося. Гертіро всю дорогу лаявся, що амаліони надто боязкі. Він на все горло закликав їх зупинитися та бути чоловіками. Калібрісто не поділяв його думки. Генерал знав, що так не продовжуватиметься вічно. Незабаром командири ворога ухвалять необхідні рішення. Скоро шлях їм перегородять і треба буде вигризати кожен метр у тих тварюк. Тому зараз треба було бігти, що є сили. Щоб просунутися, якнайдалі по фортеці вниз. Щоб підвести алхіміста, якомога ближче до пісків. Щоб залишки армії мали хоч якісь шанси на успіх.

Третій рубіж чемпіони пройшли майже без зіткнень із амаліонами. Ті розуміли, що вступати в бій із залізними драйтлами не найкраща ідея. Синьопикі швидко відступали. Калібрісто чудово усвідомлював, що потрібно встигнути прорватися до пісків до того, як командири амаліонів зреагують. До того, як вони змінять порядки, виставлять граваліонів чи інших сильних воїнів уперед. Чемпіони мчали вниз. Генерал не озирався. Він сподівався, що Ейр і Кударіті ведуть другий загін за ним. Тільки на стіні він кинув погляд назад. І друга група виявилася поряд, саме там, де й мала бути. А попереду ще два рубежі. На обох із них амаліони тікали з фортеці. На диво, синьопиких у фортеці виявилося не так і багато. Калібрісто подумав, що ворог даремно залишив так мало солдатів на рубежах. Але, з іншого боку, куди могли подітися захисники? Ніхто з ворожих командирів не міг і припустити, що армія чемпіонів піде в наступ.