Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як пан Захар поживає?
— Непогано, особисте життя влаштовує.
— У будь-якому віці можна кохати і бути коханим, — пан Клименко охоче закивав. — Пригадую нашу першу зустріч! Як ви порятували мене в Уманському паланку від грабіжників, що на моє вино ротяки роззявили. Понад сім років минуло відтоді, матінко рідна, як час біжить!
— Такі випадки не забуваються, — погодився Северин. — Улітку мав приємність пообідати з вашими колишніми колегами. Оповідали про те, як ви починали у пана Гарбуза.
— О, так! Веселенькі часи були! А старого Гарбуза шкода, гарна була людина...
Клименко тричі перехрестився та випив за упокій.
— Чув, що ваші моторні вози непогано почуваються.
— Ха! Авжеж, мої справи просуваються! Механізовані валки вивели мене вперед! — чумак захоплено змахнув руками. — Доки конкуренти лише їх скуповують, я вже налагодив мережу! Добре сміється той, хто сміється останнім, друже мій.
— Тепер плануєте доправляти товари повітрям? — поцікавився Северин.
Йому подобався незмінний запал Клименка, відомого на весь Гетьманат дивака та новатора.
— Ні-ні, цепеліни — як ті равлики, місткість у них не дуже, а оплата захмарна, вибачте за недолугий каламбур.
— Проте краєвиди згори неймовірні.
— Тут я цілком згоден! Пропоную тост за чудові винаходи людства, що дарують нам такі перспективи!
Чумак підчепив виделкою лососевого стейка і відкусив половину.
— М-м-м, риба не дуже свіжа, краще не їжте... Скуштуйте куріпочку, сподіваюся, вони не знайшли її серед своїх двигунів... До речі, у Вільнюсі готують картопляники, начинені м'ясом, теж цепелінами звуться, не пробували?
— Не мав нагоди побувати в тих краях, — Северин спробував куріпку, що виявилася напрочуд смачною.
— А ви хіба не до Таллінна прямуєте?
— До Києва.
— О, то це вже наступна зупинка, — засмутився Клименко. — Шкода! Я до кінцевої. Наші зустрічі завжди минають надто швидко!
— Зате приємно.
— Ваша правда! Про що ми говорили... А, про цепеліни. Потяги значно краще годяться для вантажних перевезень, це моя друга сфера розширення. Ось лечу вивчати нову можливість... Проте вона вкрай божевільна навіть для мене!
— Звучить цікаво, — Северин дзенькнув обручкою об ніжку келиха.
— О, ви встигли одружитися! — Тиміш нарешті помітив кільце.
— Нещодавно. Весілля у тісному колі друзів.
— Вітаю! Радий за вас, Северине. Якщо вирішите інвестувати гроші в майбутнє — ви знаєте, до кого звертатися, еге ж? Поганого не пораджу!
— Тільки до вас, — характерник підняв келиха.
Клименко розсміявся і вони випили.
— Розповім як давньому другові по великому секрету, — знову зашепотів чумак. — У Таллінні я збираю групу найкращих вчених Двоморського Союзу для небаченого проекту... Дослідження Потойбіччя!
— Ви вмієте приголомшувати, пане Клименку, — Северин був направду вражений. — А навіщо вам здалося Потойбіччя?
— Для транспортування, друже мій! Хто першим опанує логістику — той стане найкращим. Розумієте, до Потойбіччя зараз ставляться як до чарівного світу, сфери винятково мольфарів, відьом та вас, характерників, куди нам, звичайним людям, зась. Але що, як ми зможемо проторувати шлях крізь тамтешні терени? Без допомоги Ковену. Зусиллями науковців! Як гадаєте, це можливо?
— Важко сказати, — Северин сумнівався, що цей задум матиме успіх, але ніщо не могло змусити пана Клименка облишити ідею, яка народилася в його голові. Навіть якщо ідея була геть божевільною.
— Мені відомо, що в Ордені є лицарі, які досліджували Потойбіч, — чумак кипів ентузіазмом. — Це єдині експерти, до яких би я волів звернутися з питаннями... Чи ви не порекомендуєте когось? Буду вельми вдячний!
Чорнововк кілька секунд роздумував, чи варто розповідати про власний досвід у цій сфері, та вирішив, що принаймні не зараз.
— Спробуйте звернутися до осавули куреня потойбічників. Її звуть Віра Забіла.
— Спасибі, друже мій. Ваше здоров'я!
Після обіду Северин розпрощався (пан Клименко вкотре вручив йому візитівку та запросив на гостину, як робив щоразу) та рушив до власної каюти. Цепелін плив у хмарах, за склом стелилося біло-сіре ніщо, тому він узявся оглядати речі Михайла. Лист без підпису наказував:
«Після виконання завдання рушайте до монастиря Глинська пустинь, там покажіть перепустку, назвіться, і отримаєте прихисток. Очікуйте нових розпоряджень».
Перепустка з печаткою Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України пахла ладаном. Сіроманець звірився з атласом: монастир Глинська пустинь, заснований на честь Різдва Пресвятої Богородиці, зачаївся у лісах побіля Глухова.
У тому монастирі не знають, який із себе завербований характерник, тож мають впустити його лише за перепусткою... Доки звістка про дивну смерть чоловіка на борту «Данила Галицького» докотиться до того лігва, Северин устигне вивідати їхні плани, назвавшись Михайлом.
Після виснажливої чари та ситого обіду стулялися повіки. До зупинки залишалося кілька годин, і Чорнововк вирішив перепочити.
Кільце темних дерев стрімко зімкнулося. Густа темрява застигла на відстані руки — простягни, та втратиш назавжди. Невидимий вінець стискав скроні, посеред лоба пекло вогнем. Характерник опустив очі додолу й побачив, що попіл під ногами помережаний колом виклику.
— Якого дідька...
Темрява розступилася, ніби розрізана мечем світла, і Северин упізнав ту, на котру полював роками. Вона завмерла на відстані двох кроків, її блакитні очі сповнював біль, на білій сорочці чорніли химерні розчерки.
— Це ти!
Чорнововк жадібно роздивлявся її: така ж, як і в його дитинстві, струнка, прекрасна, аромат м'яти та конвалії... Мавка підняла руку, застерігаючи.
— Ти покликала мене... Я так довго шукав! Нарешті!
Ніщо не могло перевершити того її аромату, він хотів купатися у ньому, наче знову став маленьким захопленим хлопчиком... Мавка простягла руки до нього.
— Я? Ти щось хочеш сказати? Щось про мене?
Вона кивнула й різко провела у повітрі ребром долоні.
— Небезпека? Загрожує небезпека?
Кивок. Смуток у дивовижних блакитних очах.
— Яка? Звідки?
Вона обвела рукою темряву навколо. Темрява клубочилася, глуха й непроглядна.
— У тінях? Серед ночі? Засідка?
Мавка заперечливо хитала головою на кожне припущення, і водоспади золотавого волосся гойдалися в такт. Він відчув, як земля розходиться під ногами.
— Тоді що? Я не збагну! Скажи бодай слово...
Але земля розтанула і Чорнововк шубовснув у прірву, крізь темряву, що дивилася на нього сотнею незримих очей, летів бозна-скільки, аромат мавки зник, і він прокинувся, підскочивши на власному ліжку в каюті.
Жодного разу Северин не бачив мавку уві сні. Щось змінилося? Як вона спромоглася покликати його до Потойбіччя? І про що намагалася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета війни, Павло Дерев'янко», після закриття браузера.