Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

— Тео, будь ласка…

Крістіану, напевно, було огидно так плазувати переді мною, але, дивлячись на його приниження, я не відчував жодного задоволення, лише роздратування. Я не мав наміру видавати його Діомеду, принаймні поки що. Він принесе мені значно більше користі, якщо я триматиму його на гачку.

— Гаразд, — сказав я. — Нікому більше не треба про це знати. Наразі.

— Дякую тобі. Серйозно. Я перед тобою в боргу.

— Саме так. Продовжуй.

— Чого ти хочеш?

— Я хочу, щоб ти говорив. Щоб ти розповів мені про Алісію.

— Що ти хочеш дізнатися?

— Усе, — відповів я.

3

Крістіан дивився на мене, граючись своїми паличками. Він якусь мить подумав і заговорив:

— Взагалі-то немає чого розказувати. Не знаю, що саме ти хочеш почути чи з чого мені слід почати.

— З самого початку, — відповів я. — Ти бачився з нею протягом кількох років?

— Ні, тобто так, але не так часто, як ти можеш подумати. Я бачив її двічі чи тричі після смерті її батька.

— Коли ви зустрічалися востаннє?

— За тиждень до вбивства.

— І як би ти описав її психічний стан?

— О, — промовив Крістіан, відкинувшись у кріслі, вже спокійніший, бо тепер він перебував на безпечній території. — У неї була параноя, галюцинації — стан був психотичний. Але таке траплялося й раніше. Алісія довгий час мала різкі зміни настрою. Вгору і вниз — типовий межовий розлад.

— Не треба цих бісових діагнозів. Мені потрібні лише факти.

Крістіан ображено подивився на мене, проте вирішив не сперечатися.

— Що ти хочеш дізнатися?

— Алісія розповідала тобі, що за нею стежили, так?

Крістіан підвів на мене здивований погляд.

— Стежили?

— Хтось шпигував за нею. Я гадав, вона казала тобі про це.

Крістіан задирливо глянув на мене і, на мій подив, зареготав.

— Що такого веселого? — запитав я.

— Ти ж насправді в це не віриш, так? Підглядайло Том 28 шпигує за вікном?

— Ти вважаєш, що це неправда?

— Звичайна вигадка. Я думав, що це цілком очевидно.

Я кивнув, указуючи на щоденник.

— Вона пише про це доволі переконливо. Я повірив їй.

— Ну звісно, вона звучить переконливо. Я б теж їй повірив, якби не знав її краще. Це був психотичний епізод.

— Це ти так говориш. У щоденнику вона не здається психотичною. Лише наляканою.

— У неї є історія — те саме сталося з нею до переїзду в Гемпстед. Ось чому їм довелося переїхати. Вона звинувачувала літнього чоловіка на іншому боці вулиці в тому, що він стежив за нею. Здійняла великий галас. Виявилося, той старий був сліпим — він навіть не міг її побачити, не кажучи вже про те, щоб шпигувати за нею. Вона завжди була геть нестабільною, але самогубство її батька добило її. Вона від цього так і не оговталася.

— Вона взагалі розповідала тобі про нього? Про батька.

Він знизав плечима.

— Небагато. Вона завжди наполягала на тому, що любила його і що в них були нормальні стосунки настільки, наскільки вони могли бути такими, враховуючи, що її мати наклала на себе руки. Якщо чесно, мені взагалі пощастило хоч щось дістати з Алісії. Вона була доволі непіддатливою. Вона була… ну, ти знаєш, яка вона.

— Вочевидь, не так, як знаєш ти, — сказав я і продовжив, перш ніж він зміг перебити мене: — Вона намагалася скої­ти самогубство після смерті батька?

Крістіан знову знизав плечима.

— Якщо ти так кажеш. Я б це так не називав.

— А як би ти це назвав?

— Була суїцидальна поведінка, але я не вірю, що вона намагалася померти. Вона