Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

— Про що ти говориш?

Я дістав щоденник Алісії з кишені й підняв угору.

— Тобі має бути цікаво. Це щоденник Алісії. Вона вела його за кілька місяців до вбивства. Я прочитав його.

— І як це стосується мене?

— Вона згадує тебе в записах.

— Мене?

— Вочевидь, ви зустрічались особисто, перш ніж її перевели до «Ґроу». Я цього не знав.

— Я… не розумію. Це якась помилка.

— Я так не думаю. Вона була твоєю пацієнткою протягом кількох років. І однаково ти не прийшов у суд, хоча твої свідчення були дуже важливими. І так само ти не сказав, що вже знайомий з Алісією, коли почав тут працювати. Ймовірно, вона одразу впізнала тебе, і твоє щастя, що вона мовчить.

Я сказав це холодно, але був дуже розлючений. Тепер я зрозумів, чому Крістіан чинив спротив, коли я намагався розговорити Алісію. Її мовчання було в його інтересах.

— Ти егоїстичний сучий син, Крістіане, ти знаєш це?

Крістіан дивився на мене, і в його погляді зростало занепокоєння.

— Чорт, — пробурмотів він собі під ніс. — Чорт. Тео, послухай, усе не так, як тобі здається.

— Хіба?

— Про що ще йдеться у щоденнику?

— А є про що говорити?

Крістіан не відповів. Він простягнув руку.

— Можна мені подивитися?

— Вибач, — відповів я, хитаючи головою. — Не думаю, що це доречно.

Крістіан заговорив, одночасно граючись паличками:

— Я не мав цього робити. Але це було абсолютно невинно. Ти мусиш мені повірити.

— Боюся, що не вірю. Якщо це було невинно, чому ти не виступив на суді після вбивства?

— Тому що я насправді не був лікарем Алісії — я маю на увазі, не був офіційно. Я лише робив послугу Ґебріелові. Ми були друзями. Разом навчалися в університеті. Я був на їхньому весіллі, а потім багато років ми не бачилися, доки він не зателефонував. Він шукав психіатра для своєї дружини. Вона після смерті батька погано себе почувала.

— І ти добровільно запропонував свої послуги?

— Ні, взагалі все було не так. Навпаки. Я хотів направити його до свого колеги, але він наполягав, щоб саме я її оглянув. Ґебріел сказав, що Алісія надзвичайно опирається цій ідеї, а через те, що я його друг, існує більша ймовірність, що вона співпрацюватиме. Очевидно, що мене змусили.

— Хто б сумнівався.

Крістіан ображено подивився на мене.

— Не треба бути саркастичним.

— Де ти лікував її?

Він завагався.

— У будинку моєї дівчини. Але як я тобі вже казав, — швидко доповнив він, — це було неофіційно — я насправді не був її лікарем. Я рідко її бачив. Лише час від часу, ось і все…

— І в ті рідкісні зустрічі ти брав оплату?

Крістіан кліпнув і відвів погляд.

— Ну, Ґебріел наполягав, тож у мене не було вибору…

— Припускаю, готівкою?

— Тео…

— Це була готівка?

— Так, але…

— А чи декларував ти її?

Крістіан закусив губу і не відповів. Отже, відповідь була «ні». Ось чому він не виступав на суді Алісії. Цікаво, скільки ще пацієнтів він приймав «неофіційно» і не декларував доходи?

— Послухай, — сказав він. — Якщо Діомед дізнається, я можу втратити роботу. Ти ж знаєш це, так? — У його голосі були благальні нотки, які волали до мого співчуття. Але в мене не було співчуття до Крістіана. Лише презирство.

— Забудь про професора. А як щодо Медичної ради? Ти можеш втратити ліцензію.

— Тільки якщо ти щось розкажеш. Не треба нікому нічого говорити. Що було, те загуло, хіба ні? Чорт забирай, ми про мою кар’єру говоримо.

— Ти мав подумати про це раніше, хіба ні?