Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

Як тільки двері зачиняються настає ще одна довга пауза. Здається, вона не напружує лише Ру. Він сидить на краю ліжка та розглядає свої нігті, неначе оцінює манікюр. Мій мозок починає працювати, обмірковувати увесь той хаос, який виплюнула, запропонувавши ледве не вбити мага, але я однаково не вбачаю у цьому чогось аж настільки жахливого. Не знаю, це моє справжнє єство чи лише вплив магії, але рабства тут не буде. Я цього не дозволю.

— Я не думала, що ти вмієш кричати, — хриплю, звернувшись до Люци.

— А я не думав, що ти зможеш мене вивести, — криво посміхається він, ледь обернувшись.

— А я просто в шоці! —  вигукує Ру, його очі округлені. — Якщо комусь цікаво, то я в порядку! Ти ледве не підпалив мене, друзяко!

— Ти вогневик, я тебе не підпалю, — обурюється Люци.

— Оскар згорів.

— Він рейлі.

— Якщо не хочеш зі мною дружити, так і скажи, — вдає образу Ру, і я навіть усміхаюся його веселій поведінці, коли довкола відбувається армагедон. Хочеться забути про всі проблеми, але я зайшла так далеко, що крок назад просто неможливий. Запізно.

— Люци.

Мій голос змушує Люциліана сіпнутися, і вогневику доводиться знову глянути мені в очі. Я витримую цей жовтий, вовчий запал, який далекий навіть від райдужок Ру. Ніколи б не подумала, що тиха та стримана людина може приховувати таку сутність.

—  Будь ласка, допоможи мені врятувати подругу від долі сексуальної рабині-рейлі.

— Діно…

Це все, що він каже, розглядаючи мої очі. Здається, хоче сказати так багато, і я рада, що ми стоїмо в трьох кроках одне від одного. Ця відстань рятує мене від тієї самої долі клятої рабині.

Бо ми не можемо бути разом.

Ніколи.

А я піддаюся раз за разом. Складається враження, ніби от-от дозволю себе торкнутися, переступивши власні принципи. Не можна, Дільшат.

Та наші погляди такі не двозначні. Ніби Люци справді цікава ця скажена дівчинка навпроти. Ніби я не вигадала кохання на рівному місці.

— Я не буду слухатися, як ви лижетеся, — різко втручається Ру. — Це моя палата.

Мені в обличчя прилітає подушка. Я шоковано перехоплюю предмет, а тоді щосили швиряю її назад у пику Ру, на що той лише показує мені середнього пальця. Я витягаю у відповідь одразу два.

— Мені треба подумати, — Люци розвертається та просто йде з приміщення, поправляючи волосся. Двері за ним захлопуються.

Деякий час ми з Ру мовчки дивимося в простір. Я обіймаю себе за плечі, зовсім забувши про те, що досі вбрана в одяг Люциліана. Що тільки-но відбулося? Здається, Люци повернув мені здоровий глузд.

— Ну й куди він пішов?

— До себе, — Ру витягається на ліжку, заклавши руки за голову. — Відновлювати силу й медитувати при свічках. Бачиш, як ти його заводиш?

— Ру, ще одне слово, і я зламаю тобі носа, — огризаюся, відвернувшись обличчям до вікна. Потік повітря б’є в обличчя, проникаючи під шкіру, легко ковзаючи нутрощами та обводячи кістки, через що смикаюся. Насуваються хмари, та це не заважає магам шикуватися та проводити генеральні репетиції. Вони щодня спиняють природний процес, гальмують опадання листя, щоб післязавтра тут досі жила казка.

— Ви підходите одне одному, Дінко, — раптом починає Ру, і я фиркаю. — Я вважаю, що ідеальні стосунки — це коли партнери складаються, як пазли. Люци не любить вступати в конфлікти, йому не вистачає характеру, а в тебе його море, але ти аж занадто запальна. Люци б тебе вгамував.

— Ми б убили одне одного.

— О, то ти вже розглядаєш варіант ваших стосунків, рибонько?

Не маю сили сперечатися з цим довбехою. Треба думати про Суджі, про рейлі, день академії, Гвендолін...

— Вогневики зазвичай дуже агресивні, але в Люци м’яке серце, тому він вирішив, що краще заховати свої почуття за гримасою байдужості. Але я готовий переламати всі кістки тому, хто зробить йому боляче.

— Навіщо ти мені це розповідаєш? — невдоволено питаю, видихнувши повітря з грудей. Нахіба отак розкривати секрети іншої людини? — Ти йому про мене також все підряд кажеш?

— Звісно. Бо ви запали одне на одного. Досить ялозитися, як школярі. Поцілуйтеся та й по всьому.

— Ру, замовкни! — рвучко обертаюся до нього, піднявши тон одразу на октаву. Вогневику байдуже. — Через тебе, ідіота, він і так знає, що подобається мені! Чи ти не бачиш, як йому незручно поруч зі мною!? Мені б також було незручно з хлопцем, якому подобаюся, але він мені ні!

Ру враз вибухає реготом, зігнувши ноги в колінах.

— Святий Духу! Зараз… зараз секунду!.. — він червоніє через гучний сміх. Думаю, Інес з хвилини на хвилину прийде до нас і накаже заткнутися. — Вибач, вибач! Ой… ой Святий… Всі закохані такі тупі, так? Він через тебе страждає! У нього в голові тільки ти! Останні два дні він собі місця не знаходив! Крутився в тебе під кімнатою та прислухався, що ти там робиш. Навіть мої ідеальні та влучні жарти ігнорував.

— Ру.

— Ти його типаж в усіх категоріях. Національність, зріст, характер, хриплий голос, твоя усмішка… Те, що їхні з Мірабель батьки були колись друзями, не значить, що вона подобається Люци, Святий Духу! Мені соромно за вас! У вас одне життя, а ви так падаєте в моїх очах зі своїми страхами на пустому місці!