Julybookss - Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss

– Йдемо, - сказала я до хлопця. - ми допоможемо тобі з продуктами, а ти покажеш, де ти живеш. Гадаю, ми зможемо вилікувати твою маму.

– Чесно? - не вірячи подивився на мене юнак.

– Чесно. - запевнила я. - Я - Аріанна. А Як тебе звати?

– Крістоф - хлопець протягнув мені руку, яку я з радістю потисла.

– Тоді йдемо. - ми направились в сторону ринку, як раптом почувся голос зі спини.

– Стійте. - невже чоловік ніяк не заспокоїться. - Я хочу вибачитись. Я не повинен був на тебе кричати, Крістоф. На знак вибачення, я б хотів оплатити твої продукти.

– Мені здається, чи ви казали, що у вас вкрали усі гроші. - нагадала йому.

– Я ж не ідіот, щоб всі гроші тримати в гаманці. - посміхнувся чоловік. - До речі, мене Алекс звати.

На його представлення я просто кивнула, та направилась до продуктових прилавків. Швидко набравши найнеобхідніших продуктів, ми рушили в село де жив Крістоф. Що стосується Алекса, то він наполіг, що не гарно залишати самих дам без супроводу та відправився з нами.

– Ось моя хата. - хлопчина привів нас до доволі старої хатини. - Тільки не кажіть мамі, що я влип у неприємності. Вона буде хвилюватись.

– Обіцяю - запевнила хлопця.

– Мамо, я вдома. - крикнув Крістоф, відчиняючи двері. - дивись кого я нам привів, вони швидко тебе вилікують.

Ми увійшли всередину, і я відразу відчула запах дерева та землі. Скромність приміщення видно було в кожній деталі: стіни з грубо обрізаного дерева, яке вже багато років служило вірним захистом, підлога зі старих дощок, а вікно, прикрите прозорими, але досить простими шторами. У кутку побачились старенькі крісла, обиті грубою тканиною, які, схоже, були найбільшим розкошем цього дому. Дошки на стелі плавно схилялися, але не випускали жодної краплі дощу. Куточок кімнати був виділений для кухні. Скромний дерев'яний стіл, невелика плита з подряпинами та обпаленими місцями, на якій якраз готувалась якась їжа. Аромат свіжих трав та готуючоїся страви створював атмосферу затишку в цьому простому будинку, де бідність зустрічалась з чистотою та теплом.

– Я ж просив тебе не вставати. - строгим голосом промови хлопчина до жінки. - Я б сам все приготував.

На кухні стояла мама Крістофа, її обличчя здавалось пройшло через непрості випробування хвороби, але тим не менше було сповнене доброзичливості. Вираз її втомленого вигляду виявився лише фоном для теплої та щирої посмішки. Довге золотисте волосся було обережно заплетене в косу, що підкреслювало жіночність та невимушену грацію. Вона мала на собі скромну, але охайну сукню, яка відзначалася простотою та одночасно демонструвала внутрішню гідність. Жінка виявилась справжньою господинею цього скромного будинку, яка, незважаючи на випробування, готова зустріти та вітати своїх гостей.

– Пробачте, що ми прийшли без попереджень, - доброзичливо почав Алекс, ніхто б і не подумав, що він може бути таким джентельменом. - Крістоф трішки розказав нам про вашу ситуацію, тому ми вирішили вам допомогти.

– Ой, що ви, не варто було. - зніяковіла жінка. - У нас все гаразд.

– Що у вас за хвороба? - Сільва перейшла зразу до справи.

– Якби ж я знала. - з гіркотою відповіла господиня цього дому. - В яких я тільки лікарів не була, ніхто не може мене вилікувати.

– Ви магією пробували лікувати? - поцікавилась відьма. - Чи може зіллями?

– Що ви, звідки в мене гроші на зілля? - ще більше зніяковіла жінка.

– Що саме вас турбує? - я подала свій голос.

– Слабкість та головокружіння. Я встану з ліжка на 20 хвилин, а потім просто падаю без свідомості. - пояснила вона. - Таке враження, що з мене всі сили випили.

– Ви часом не сварились з кимось? - поцікавився чоловік. - Чи можливо хтось має образу на вас?

– Та ні, у нас усі дружні, та й немає часу з кимось сваритись. Постійно робота та хатня справа.

– А як же тітка Полі? - запитав Крістоф. - Я чув як вона казала, що ти поплатишся і жити щасливо не будеш.

– Та це дурниці. - відмахнулась жінка. - Тітка Полі просто злиться, колись тато Крістофа вибрав мене, а їй відмовив. Вот вона й не може цього пробачити.

– Де живе ця Полі? - серйозно запитав Алекс.

– Ви ж не збираєтесь... - злякалась жінка.

– Вона живе через дві хати, у неї ще великий зелений забор. - підказав Крістоф. - Ви точно його не пропустите.

– Дякую, Крістоф - з цими словами чоловік вийшов з хати, а ми троє переглянулись.

– У мене завжди є з собою трохи зілля, - промовила Сільва. - ми можемо почати з нього.

– У мене немає чим вам віддячити. - опустила голову жінка.

– Ми від вас нічого й не просимо - посміхнулась я. - Вважайте, що це експеримент, тому ви нам нічого не винні.

– Тоді давайте спробуємо. - вона швидко випила вміст пробірки, і ми стали чекати на результат.

Пройшла хвилина, дві, три та нічого не відбувалось, жінка все ще відчувала слабкість. Ми попросили її прилягти, а самі намагались зрозуміти чому зілля не допомогло. Раптом двері в хатину відчинились і на поріг ступив Алекс. Він виглядав роздратованим, але посміхнувся коли глянув на нас.