Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

– Точніше, небезпеку в його обличчі відгородити від людей, – іронічно перериває мене Ленхарт.

– Даріус сказав, що я повинна йому допомогти, адже він надокучатиме мені своєю присутністю до скону.

– Хитрий покидьок! Насправді ти могла його бачити й чути тільки неподалік від картини.

 Після його слів, сльози таки стримати не вдається. Я усвідомлюю, що усіх цих жертв могло й не бути, якби я просто проігнорувала його прохання. Олеся б жила!

– Послухай, твоєї вини тут мало. Цей покидьок дуже хитрий й розумний. Мені невідомо чому саме ти його побачила, та він майстер маніпуляцій.

– Через мене загинула моя подруга.

– Мені шкода, та зараз ти повинна зосередитись й продовжити, щоб смерть подруги не була марною. Одного разу нам вже вдалось зачинити його, цього разу йому також від нас не втекти.

– Ви хочете сказати, що саме ви його ув’язнили у цій картині? – З подивом дивлюсь на чоловіка.

– Так!

– Даріус сказав, що він вже близько триста років сидить у цій картині, як вам вдалось вижити й не постаріти? Ви такі ж як і він? – зіщулююсь від раптового усвідомлення.

– Не зовсім. Та не думаю, що ти зараз готова почути правду.

– Я хочу повернутись додому й про все забути, – прикриваю обличчя руками, щоб приховати сльози.

– Пробач, що доводиться саме мені тобі це повідомляти, та, як тільки ти потрапила у це місце – для усіх інших ти перестала існувати. Про тебе просто забули, наче тебе ніколи й не існувало.

– Що?! Ви зараз так невдало жартуєте? – навіть на секунду не відриваю свого погляду з його замисленого обличчя, щоб нічого не упустити.

 Він нічого не відповідає, тільки співчутливо дивиться й цього достатньо, щоб я усвідомила, що це далеко не жарт.

– Я знаю, що це важко, та ти повинна продовжувати, не упускаючи жодної деталі. Це допоможе швидше його знайти. Думаю, це краще, що ти зараз можеш зробити, щоб помститись за подругу.

– Він сказав, що я повинна загадати бажання у новорічну ніч, коли годинник проб’є північ. Коли я його запитала, звідки він знає, що це допоможе, Даріус сказав, що це були останні слова його коханої, яку вбили у нього на очах.

 Тільки після сказаного, виникає припущення хто міг вбити кохану бранця картини й страх слизькими пальцями пробирається під шкіру. Що, коли вони з’явились тут не для того, щоб мене звільнити, а для того, щоб позбутись свідків цього божевілля?

– Насправді ви тут, щоб від мене позбутись? Ви не прийшли мене рятувати? – повільно задкую до столу й непомітно хапаю звідти ручку.

 Чоловік повільно підводиться зі стільця.

– Можливо це б було найкращим рішенням, та ти ще можеш нам згодитись. Тому поки що ми не плануємо тебе вбивати.

– Поки що?! Що буде зі мною, коли я стану вам непотрібною? – одразу намагаюсь вияснити їх плани стосовно мого ближчого майбутнього.

–  Ми ще над цим не думали, – недбало кидає у відповідь.

 Він мовчки насувається й у мені спрацьовує інстинкт самозбереження.