Лілія Стольжицька - Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька

        Ми йшли лісом мовчки. Я ніяк не наважувалася заговорити першою. Всі думки, питання ніби вилетіли з голови. Мені було спокійно і добре, просто іти з ним поруч. Що зі мною? Адже я знаю його день від сили, а вже довіряю.

          -Машо, якщо ти просто захотіла зі мною погуляти, потрібно було сказати. - посміхнувшись, сказав Аркель. 
           Щооо? Від злоби мені хотілося вдарити його. Хоча збоку це саме так і виглядало. Покликати покликала і мовчу. Заспокоївшись та знайшовши колоду, на яку можна сісти. Я присіла і втупилася в високе дерево з товстим стовбуром. Говорити, виявляється іноді так тяжко. Хлопець залишився стояти, тільки підійшов ближче. 
           -Розумієш, я все життя жила з бабусею. - почала я, не підіймаючи очей на хлопця - Батьків я не памʼятаю. Бабуся нічого мені не про них, не про мене не говорила. Про Вас я тільки зараз дізналася. Про все що тут коїлося і коїться, хто живе. Я нічого не знаю, і мені страшно, розумієш? -я глянула на хлопця. Він стояв задумано і дивився на мене. - Я відчуваю себе маленьким сліпим котенятком. Яке навіть не знає хто або що воно є. Та ще ця сила. Що з нею робити? А раптом я комусь зможу зашкодити. 

           З очей скотилася сльоза, яку я тут же змахнула рукою. Не вистачало, щоб він ще бачив моїх сліз і так йому відкрилася. Питання, навіщо? Чи зможе він мені допомогти? Чи буде просто використовувати. Але Аркель нічого не сказавши, присів, однією рукою обійняв мене за плечі і підкинув до себе. Можливо б раніше я і запротестувала, вліпила б ляпаса. Але не зараз, не з ним. Поклавши голову йому на груди, я трішки розслабилася. Мене заспокоював стукіт його серця. Він молодше мене, але в його очах читалася мудрість. І тут він заговорив, перервавши тишу:

           -Давай я тобі розповім, що знаю. Колись давно було одне королівство Лютинія, це було славне королівство, де жили всі в мирі і процвітанні. Тоді правив король Людвір, справедливий король. В нього народилося два сини Назарій старший син. Вправний, розумний, амбітний але хитрий та впертий водночас. Потім народився Всеволод. Теж сильний, розумний але добрий і справедливий. Коли сини підросли, батько став радитись з ними з приводу правління. І почав помічати, що Назарій підносив жорсткі та не раціональні ідеї, а Всеволод надавав ідеї для процвітання народу. І тоді Людвір вирішив, що корону віддасть молодшому сину. А Назарій був проти. Він втік із замку і ніхто не міг його знайти. А сам тишком нишком, бідбурював людей та збирав свою армію, щоб скинути теперішнього короля і зайняти місце, яке належить його по праву. За натурою своєю, він пішов в матір, був перевертнем. А дійсний на той час король та молодший син, були драконами, яких тоді було не багато, а зараз і тим паче. Ти ще не заснула? - перервавши розповідь, запитав Аркель. 
        -Ні ні, я уважно слухаю. Продовжуй, будь ласка. 
        -І от коли Назарій зібрав армію, він вбив свого батька. Але правління підхопив Всеволод. Була війна в  три роки. Потім підписали мирний договір. І поділили королівство на дві частини, які розділяють гори. Однією став правити Назарій, іншою Всеволод. Так було досить довго але 85 років назад нащадок Назарія, Назарій V , вирішив помилкою підписаний акт перемирʼя. Хотів обʼєднати всю територію в одне королівство. А сам сісти на престол. І знову почалася війна, але на цей раз вона була довгою та кровопролитною. Довжиною в вісімдесят два роки. Багато вимерло тоді гарних істот і людей. Допоки наш король Людомир не вбив Назарія V. А його син Навір, злякавшись, знову таки запропонував акт перемирʼя. І ось три роки знову тиші. Але мені здається, що це не надовго. Просто він хитріший за свого батька і готує щось підступне. 
         -Скажи, а хто мешкає в королівстві?

        -В основному це люди, також є ельфи, дракони, перевертні, ельфи та маги. Магів та драконів майже немає. В іншому королівстві драконів взагалі немає і є тільки один маг. Також ще є напівкровки.

        -Напівкровки? - не зрозуміла я.

        -Так, раніше було прийнято знаходити пари серед своїх. Але внутрішня сила почала знаходити пари і в інших істотах або в людях, і так почали народжуватися напівкровки.

         -Внутрішня сила почала знаходити, це як?

        -Ну це в драконів та перевертнів так. Це ніби дві істоти, які живуть в одній оболочці. Одна людина, інша тварина. І от їхні тварини відчувають свою пару на основі імпульсів, енергетичних потоків. В решти все як і в звичайних людей -кохання. - засміявся хлопець. Я тільки пирснула. -Що таке? Не віриш в кохання?

         -А ти віриш?

          -Я довго не вірив. Поки не закохався. З першого погляду. Щось стрельнуло в серці. І зрозумів, що жити без неї не можу, без її тепла, погляду і такоЇ милої посмішки.

         -І де ж вона?

         -Не важливо. Які в тебе ще питання. Задавай, поки в мене ще є трохи часу. А то мені працювати треба. Не всім же ж просто прогулювати під сонечком. Деяким працювати треба. А ввечері ще на полювання іти. - вирішив підкольнути мене Аркель. Лови здачу.

          -А я думала, що підстреленого, минулої ночі кабанчика Вам на довго вистачить. -посміхнулася я. -Тільки дивіться обережно, щоб мені знову не довелося тебе рятувати.

          -Переживаєш за мене? Невже все таки закохалася?

          -Не дочекаєшся! За себе переживаю. Не факт що витримаю знову таке. - глузуючи сказала я. А Аркель трішки посерйознішав і знову запитав. 

          -Які ще у Вас є питання, о рядівниця моєї душі? 

          -Хто ти? - запитала я.

           -Я Аркель, тобі памʼять відбило ? - серйозно сказав хлопець, але було видно смішинки у нього в очах.

           -Ні, я маю на увазі, що ти за сутність?

          -Я ельф. Наполовину ельф, тому що моя мама людина. -відповів він.

           Як це бути ельфом? - хотіла запитати я, але промовчала. Але напевне на лобі було написано, тому що Аркель далі почав говорити. 
           -Ельфи не володіють магією, не вміють літати. Ми як звичайні люди, але у нас в сто разів кращий зір, нюх, координація, точність, розум, інтуіція. Всі відчуття і вміння людей загостренні.