Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

– Стара карга Марта не справляється зі своїми обов’язками? – єхидно поцікавилась вона.

– Та ні, мені просто подобається прогулюватись туди-сюди, – відрубала я.

– Корчиш з себе Попелюшку? – фиркнула вона. – Якщо хтось збоку подивиться, то йому й справді може здатись, що ми тебе експлуатуємо ще гірше, ніж ту пасербицю. Інколи мені здається, що нашого батька не хвороба зломила — певно, він дізнався, як низько ти опустилась, і з сорому зійшов в могилу!

Іветта зачепила за живе, і болем защеміло в серці, а фарба вдарила мені в лице. Усі мої слабкості, весь тамований біль штовхали із тріском відступити в будинок, та я не могла програти їй поєдинок.

– О, якщо ти так добре знаєшся на причинах, що призводять до смерті, чому б тобі не влаштуватись детективом? З такими талантами тобі не було б рівних! – вигукнула я.

Цього було достатньо: Іветта захлинулась від обурення. Я розвернулась та гордою ходою пішла геть. Проте з кожним кроком самовладання покидало мене. Розридатися перед Іветтою було непростимо, я до останнього стримувала сльози в собі… І завила, як вовк, щойно минула головний коридор. Як могла вона сказати такі слова? Звинуватити мене в смерті людини, яку я любила понад усе? За віщо доля послала мені таку сестру, що й ворогів з нею не треба?!

Тільки на мить забігла до кухні, залишила кошик з продуктами – і помчалася геть. Завмерла у бібліотеці. Вона була тим місцем, де я ховалася від світу й гамувала свій біль у тиші самотності. Батько також просиджував у ній цілими днями… Я впала у те кріселко, де він садовив мене на коліна, обіймав та розказував казок.

«О батьку, любий батьку… Як мені тебе не вистачає! Як мені болить, що тебе вже нема!..» – сльози струменіли щоками, і я нічого не могла вдіяти.

Біля крісла стояв столик, а на ньому виднівся свічник. До речі, це був особливий свічник – він навіщось був прикріплений до столу. Біля нього лежала моя хустинка, яку, очевидно, забула минулого разу. Її можна було використати як носовичок, тож я підвелась і потягнулась по неї… Але випадково – незграба така! – зачепила й перекинула свічник. А потім скрикнула з переляку й несподіванки: я відчула, що в буквальному сенсі провалююсь у безодню.