Велена Солнцева - Не можна вбити, Велена Солнцева

-І що це було? - Катя перебувала у не меншому шоці.

-Навіть не знаю.

-Схоже тут твою бабу або бояться, або надто поважають, знати б за що. Мене вона вже зацікавила

Вона розвернула машину і ми поїхали назад у бік лісу. Кинувши погляд в дзеркало заднього виду подруга тихо промовила:

-У тебе з'явилися наполегливі шанувальники.

За машиною бігли собаки які ще недавно знаходили біля магазину у спільній компанії бродяг. Катя хмикнула і трохи додала газу, собаки не відставали.

-Які все-таки настирні.

Я з цікавістю спостерігала як три величезні чорні псини мчали слідом за машиною.

-Мені здається у них є господар, дивись які доглянуті.

-Але вони різко запалали коханням саме до тебе. Ти прямо фатальна жінка, Настя.

-Та йди ти.

Жартівливо лаючись ми під'їхали до великого будинку, який хоч і був веселенького жовтого кольору, але справляв досить гнітюче враження.