Сафо Мелі - Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі

Витерши сльози, я поглянула на пухнастого рудика. Він сидів, уважно спостерігаючи, турбуючись про мене. Ніби відчував все, що відбувалося у моїй душі.

- Ти найкращій кіт у всесвіті! – поцілувала я його в оксамитовий носик і одразу почула голосне мурчання у відповідь.

Переривчасто вдихнула повітря в легені та продовжила читати.

«А потім була та вечеря разом, де я втратив рахунок часу. Мені було так легко і добре з тобою поруч, що хотілося, аби той вечір не закінчувався ніколи. Але завжди є «але».

Мабуть, ти ставила собі питання, чому я нічого не пояснив, а просто зник. Пробач мені за те. Я не хотів засмучувати тебе, але й дозволити будь-які сподівання – теж не міг. Я жив по сусідству зовсім не тому, що був у відрядженні. Я проходив обстеження через підозру на досить серйозну хворобу. Саме це і було причиною не зближуватись, не давати шанс навіть самому собі, бо з великою ймовірністю він мав би трагічну кінцівку.

Того дня, коли ми бачились востаннє, я отримав результати аналізів, які мали відповісти мені на дуже важливе питання Я не наважився подивитись їх одразу. Боявся, скажу чесно. Відкрив лише, коли повернувся додом. Результати виявилися негативними. Мені подарували ще один шанс на щастя.

Дива трапляються. Ти даремно зневірилась, Ніко. Напевно, цей важкий для мене період життя був необхідний, аби зустріти тебе, а твій лист мав неодмінно потрапити в руки Миколаю. Вибачай, не святий, але дива, як бачиш, робити навчився.

А якщо ще відвертіше, то ці два тижні я безперервно думаю лише про тебе. Згадую наші короткочасні зустрічі, твої ніжні губи та болісний погляд. Мені нестерпно соромно за розчарування, яке я побачив у твоїх очах, але водночас у них була взаємність. Для мене це вже справжнє щастя, Ніко, і я хотів поділитись ним з тобою. Якщо я не помилився, відчини, будь ласка, двері, бо в під’їзді дуже холодно».

Нервовий сміх вирвався з моїх грудей і змусив отямитись: він весь цей час стоїть за дверима?!

У кілька кроків я перетнула кімнату та швидко відчинила замок.

Микола стояв, спершись головою об одвірок, і дивився на мене так, що я вже не сумнівалася, що моє останнє бажання теж здійснилося. Моє щастя нарешті знайшло мене, щоб лишитись зі мною назавжди.

Кінець