Кіра Шарм - Ти - моя!!!, Кіра Шарм

6

- Вибачте, друзі, але ні, - мене підриває, коли я бачу, як дівчинка після закінчення танцю намагається піти. Але хмир вистачає її за руку, а потім, явно силоміць, притискає до себе її стегна. Блондинка намагається вирватись, але на її обличчі я чітко бачу страх. І, якщо до цього я ще, можливо, і був здатний всидіти на місці, то тепер точно ні.

Андрій із Глібом із гуркотом звалюються на диван, намагаючись мене втримати. Але не той випадок. Розштовхуючи всіх по дорозі, я таки підходжу до парочки.

- У тебе проблеми зі слухом? - ривком розгортаю хмиря на себе, відриваючи від дівчини. – Здається, тобі ясно дали зрозуміти, щоби ти прибрав від неї руки!

- А ти що, її матуся? – у нього вистачає відсутності інстинкту самозбереження злетіти і навіть замахнутися на мене. Але я сьогодні не маю натхнення на розмови. Кулак летить у груди самогубці, вирубуючи його на раз.

- Гей, ти куди? – тепер доводиться розштовхувати юрбу, щоб наздогнати втікачку. Вона пірнає в одну з ніш і розгублено оглядається на всі боки. Тут нікого. Залишаємось тільки ми вдвох.

- Відпусти мене, - дівчисько дивиться якось надто зацьковано.

- Гей! – я піднімаю руки, показуючи, що й пальцем до неї не доторкнусь. - Я просто відвезу тебе додому.

- Не треба, - видихає красуня, хитаючи головою. – Я тут із друзями.

- Що, правда? - Здається, у мене починають ходити жовна. – І де твої друзі? І де вони були, коли цей виродок почав тебе лапати?

Вона мовчки опускає голову, хапаючи сумочку.

- Пішли на вихід, - так, я не звик до того, щоб зі мною сперечалися. І я не майстер особливо вести бесіди, що правда, то правда. – Або я віднесу тебе.

- Пусти, - вона упирається кулаками мені в груди. Твою ж! Яке ж у неї гаряче тіло! А як воно звивається під моїми руками! Здається, я зараз на хвилинку взагалі забув про те, де ми знаходимося... А її запах... Просто дахзносний!

– Пусти! - Вона обпалює своїм диханням мої груди, а тіло, відгукуючись на жаркий шепіт, починає тремтіти.

- Мала, я просто відвезу тебе. Обіцяю, – цікаво, я зараз сам собі вірю? –Твоїх друзів немає, а цей цап цілком може повернутися!

- Пусти, або я закричу! - Вона звивається всім тілом під моїми руками, остаточно зриваючи мені вежу.

- Добре. Добре! - я відпускаю, піднімаючи руки. У голосі дівчини реально відчувається страх. А цього мені хочеться найменше, - лякати малу. - Як хочеш.

- Іди, - цедить вона, пронизуючи мене злим поглядом. Я довго свердлю її очима. Здається, вона справді не вдає і хоче, щоб я пішов.

- Справа твоя, - мені залишається тільки знизати плечима і залишити новеньку тут. Але це не означає, що я не стежитиму за цією нішою.

- Слава, - варто було мені повернутися, як Рита тут же припала до мене, з усією пристрастю притулившись стегнами. - Може, потанцюємо? – вона грайливо закліпала очима, облизав напіввідкриті губи.

- Пішли, - я ривком потягнув її на танцпол, думаючи тільки про те, що так мені буде набагато краще видно, що там діється в ніші незнайомки.

Рита так звивалася навколо мого тіла, ніби я став жердиною, а вона стриптизеркою. Але це не допомагало, - від однієї думки про блондинку мене кидало в жар, особливо про те, з ким вона могла там усамітнюватися. Очі невідривно стежили за щільно зсунутими яскраво-червоними шторками, а призовні рухи тіла Рити тільки дратували. Я видихнув, тільки коли помітив зграйку дівчат, що пурхнула туди, де я залишив свою красуню. Двох із них я непогано знаю, ми разом навчаємось. І, що найголовніше, особливих пригод за ними не помічалося. Хоча, що я міг знати напевно? Окрім своїх власних пригод, я, здається, взагалі нічого не помічав!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно