Олена Тодорова - Хочу тебе кохати, Олена Тодорова

Ти ж завжди тримаєш своє слово... Ти обіцяла - значить, маєш виконати.

Зрештою, що Бойко ще може мені зробити? Тепер я не така дурепа. На його виверти не поведуся. До себе доторкнутися не дозволю. Висуну зустрічні умови і на славу своєї давньої наївності відмотаю ці тридцять днів, як тюремний термін. З перервами, звісно!

Боже, про що я тільки думаю?

Не можна дозволяти йому наближатися. Добром це не скінчиться.

Видраївши квартиру, беруся за готування. Запечена риба виходить критично пересоленою, але ми з мамою стійко орудуємо приладами і мовчки жуємо.

- Що б ти сказала, якби я відновила спілкування з Кирилом? - запитую перш, ніж встигаю себе зупинити.

Я виснажена переживаннями. І сподіваюся, що мама мені заборонить.

Але вона...

- Я була б дуже рада, - і блиск у її очах це підтверджує. - Не розумію, чому ви взагалі припинили товаришувати? Те, що ми з Ренатом... - палка промова мами різко обривається. Очевидно, вона не може знайти визначення тому, що в неї з вітчимом відбувається. А можливо, згадує про моє прохання не згадувати цю людину. Важко зрозуміти. У всякому разі, мама швидко бере себе в руки і продовжує торохтіти. - Думаю, і тобі, і Кирилу потрібен цей зв'язок. Нехай не кровний. Але ви зблизилися. Але ж більше у вас нікого й немає!

Напевно, варто було б мамі все розповісти, щоб вона розуміла, хто такий Кирило Бойко, і які між нами були стосунки. Зовсім не родинні. Однак я не можу... Не можу з мамою поділитися.

- Мені було б спокійно, якби я знала, що ти з Кіром. Ти знаєш, Чарушин мені не подобається. Не довіряю я йому.

- А Кіру довіряєш?

- Звичайно.

- Ну й даремно!

Сама не знаю, чому так нервово реагую. Здавалося б, яка різниця, що думає мама. Адже вона нічого не знає. Але всередині все буквально кипить. Мало того, що підвищую голос, ще й з місця свого підскакую, як ужалена. Мама на мій пасаж реагує спокійно. Не намагається зупинити, коли вилітаю з кухні. Може, втомилася від мене. А може, просто звикла до того, що ми останнім часом так багато сперечаємося.

Після душу трохи приходжу до тями. Сушу волосся, чищу зуби, зволожую шкіру кремом і бреду в мамину кімнату, щоб вибачитися.

- Пробач. Я не хотіла кричати.

- Усе нормально, - відмахується і м'яко посміхається. - Я розумію. Тобі він подобається.

- Хто? - видихаю зі свистом.

- Чарушин же, - сміється мама. А я розслабляюся. - Так, розумію, що б я не сказала, це не змінить твого до нього ставлення. Але й ти мене зрозумій! Після того, що сталося... Крім того, твоє серце...

- Чарушин тут ні до чого! Мамо, ну справді, досить талдичити одне й те саме. Краще подумаємо, де взяти гроші, щоб віддати "цьому"...

- Це не твоя проблема! Думати буду тільки я. Даремно взагалі тобі сказала...

- Нічого не даремно, - твердо заперечую я і замовкаю.

Довго дивимося одне на одного. Відчувається, що сил на суперечки ні в мене, ні в неї не залишилося.

- Гаразд, - зітхає мама. - Іди сюди, - розкидає руки, як у дитинстві.

І я охоче пірнаю в ці обійми. Прикриваю очі, поки мама гладить мене по голові.

- Завтра ввечері мене не буде, - пошепки повідомляє вона.

- Знову? - так само тихо відгукуюся я.

Ледь стримуюся, щоб не здригнутися від неприйняття. Знаю, що це означає. Мама піде до "цього". І все через мене!

- Покличеш дівчаток? Або запросимо Віктора Степановича?

Я, звісно, чудово ставлюся до цього мудрого й доброго дідуся - нашого сусіда, маминого колеги й мого викладача. Однак втомилася від цієї опіки. Мама шукає не компанію для мене, а няньку. Ось це бісить.

- Дівчаток покличу. Ми якраз планували, - брешу, і навіть не соромно.

Сама чудово проведу цей вечір. Зрештою, мені вже місяць як дев'ятнадцять стукнуло.

- Добраніч, - поспішаю ретируватися.

- Солодких снів!

І все б справді було чудово, якби в кімнаті на мене не чекало повідомлення від Кирила.

Mr Бойка: Ще один штрафний, Центуріоне. Разом: 31 день.

Стримуючи матюки, які несподівано спадають мені на думку і спритно скочуються на язик, сердито набиваю відповідь. Точніше, запитання.

Бісить і старе прізвисько, і нахабство зведеного братика. Бісить неймовірно!

Варвара Любомирова: За що?! *гнівний смайлик*

Нове повідомлення від Кіра прилітає мить. Сидів і чекав, чи що?!

Mr Бойка: За те, що багато базікаєш. Не втручай Чару. Один на один цього разу.

Відкидаючи телефон, шумно видихаю. Хапаючись за голову, накручую кімнатою кілька кіл.

Не буду йому відповідати! Нехай котиться!

Несуся до мобільника і відповідаю.