Ясміна Лав - Одна ніч, Ясміна Лав

Аліса

  - Так. Я слухаю.
Господи, навіщо я взагалі подзвонила? Скинути? 
Ні, ні ... заспокойся. Дихай.

-Це Аліса.
У трубці тиша.... На мій подив, я не чую питання "яка Аліса?"

-Я тебе слухаю, Мишко.- відповідає чоловік. 
Здається, навіть сам голос змінився. Став лагідним, ніжним.

-Я згодна...
Вимовляю так тихо, наче не хочу, щоб хтось почув всесвітню таємницю.

Кілька секунд він нічого не відповідає і я починаю переживати. 
А що я чекала? 
Можливо я йому вже навіть не цікава .... У таких чоловіків юрби дівчат, готових на все.

-Завтра. В дев'ять. Я надішлю одяг. І мій водій приїде по тебе.
Хотіла запитати якийсь одяг, але почула тільки гудки.

Сиджу на ліжку, дивлячись на екран телефону і з очей капають сльози.
Почуваюся продажною дівкою.

Не так я уявляла свій перший раз...
Але я маю це зробити. Заради брата...
Стоп! 
Я не сказала про суму, яку я хочу! 
А якщо він не погодиться? 
Двісті тисяч - величезні гроші...
Дзвонити ще раз не наважилася. Скажу все завтра і будь що буде.
   ***
Сьогодні у мене в інституті залік, але доведеться пропустити. 
Мої думки зовсім не про навчання. Вночі я майже не спала... 
У голову лізли різні думки.

Навіть майже зателефонувала йому, щоб відмовитися. Але згадувала маленького Дімку в лікарні і тут же кидала телефон. 
А ще мене бісить той факт, що я не відчуваю ненависті до цього чоловіка. Він же купує моє тіло... 
Чому я не ненавиджу його...?
Може тому що все з моєї волі ...?
Не можу знайти правильної відповіді. Думала, що від цих роздумів мене відверне Ліля, але вона як пішла ввечері, так до ранку і не з'являлася.

Щоб хоч трохи відігнати безглузді думки – збираюся сходити до магазину, який знаходиться за рогом. Одягаюся, хапаю сумку, але відчинивши двері застигаю на місці. Перед дверима на підлозі лежить картонна коробка, бежевого кольору. Зверху маленький білий бантик.
Це ще що?

Дивлюся в різні боки, але в коридорі нікого... Забираю коробку і несу до кімнати. 
Як це її ще ніхто не забрав? Це ж гуртожиток... Тут не може щось валятися на підлозі. Тим більше таке гарне.

Знімаю кришку та бачу чудову білу тканину. Це сукня...
Легка, вечірня сукня білого кольору з вільною спідницею з шифону і відкритою спиною. Верх виконаний з гіпюру, з V-подібним декольте, декорований камінням пояс. 
Пишні рукави прикрашені мереживною оборкою на манжетах. Образ завершує високий розріз по нозі.

Вона дуже гарна. Просто немає слів. Прикладаю до своєї фігури і дивлюся в дзеркало. Схоже, і з розміром він вгадав.

Ось тільки навіщо сукня?
Яка йому різниця в чому я буду...
На дні коробки туфлі, на високій шпильці, в колір сукні.

Сподіваюся, Ліля не повернеться до того моменту, як я піду. Тому що пояснити подрузі куди я йду в такому вигляді .... і взагалі, звідки у мене ці речі .... я не зможу.
   ***
У магазин я все-таки пішла, сховавши коробку в шафу. На всякий випадок. І правильно зробила. 
Тому що коли повернулася, то побачила на ліжку подруги розкидані речі, перед дзеркалом відкритий флакон парфумів, а на столику недопита кава...
Мабуть, Ліля поспішала.

"Ввечері не чекай. Залишуся в Олега." 
І маленький смайлик із серцем внизу.

Записка лежала на ліжку. На моєму обличчі з'явилася посмішка. Але потім я згадала, що сьогодні ввечері я теж не спатиму в своєму ліжку і стало так тоскливо , що в пору застрелитися.

Може мені напитися, щоб не розуміти, що відбувається? 
І не відчувати нічого .... А що ... Прокинуся вранці, а вже все закінчилося. І навіть не згадаю. 
Ось тільки я не зможу так.

До самого вечора я так і просиділа, не виходячи з кімнати. У горло не лізла ні їжа, ні пиття... До восьмої години вже жахливо розболілася голова, а на душі скребли кішки.

Я дістала з шафи сукню, туфлі і почала збиратися. Колінки тряслися, а серце вистрибувало з грудей.

Що це ,страх? Та ні, ніби...
Огида? Теж не те ....
Не розуміючи як описати свої емоції, я подивилася в дзеркало, і пішла на вулицю, намагаючись пройти коридором швидко і непомітно. Біля самого входу в гуртожиток стояв BMW чорного кольору, з тонованим склом.
Так... цю машину важко не помітити.

Як тільки я зробила крок на вулицю, водій вийшов і відчинив переді мною дверцята. Тепер точно всі  бачили на чому, і в чому я поїхала... 
Усередині почала кипіти злість.

Навіщо він послав по мене машину?
Навіщо відправив кур'єром цю сукню?
Хотів показати всім навколо, що купує мене? Звичайно, він же може купити що завгодно, і будь-кого..!
  ***
Ми їхали не довго, я навіть здивувалася, коли водій зупинився, обійшов машину і відчинив двері.

Готель. А що ти чекала?
Що він відвезе тебе додому? 
Запитав внутрішній голос.

Це один з найдорожчих готелів у місті, про це говорить і інтер'єр, і обслуговування. Але мені здається, що ще більшою дешевкою ніж зараз, я ніколи себе не почувала.

Мені навіть не довелося нічого говорити. Як тільки я увійшла в скляні, розсувні двері, до мене підійшла висока струнка брюнетка, усміхнувшись назвала моє ім'я і запропонувала слідувати за нею.

На ліфті ми піднялися на десятий поверх, а потім дівчина провела мене до дверей в кінці коридору. Відкривши своєю картою номер, також люб'язно попрощалася і пішла назад. 
Я дивилася їй услід і заздрила, тому що зробити те саме не могла.

Постоявши ще кілька секунд, глибоко вдихнула, намагаючись вгамувати тремтіння у всьому тілі і увійшла у відчинені двері.

У номері багато світла та солодко пахне. Теплий, світлий відтінок стін та килима на підлозі заспокоює. 
На столику біля дзеркала стоїть ваза із живими квітами, а поруч кілька шоколадних цукерок у формі серця. 
Це схоже на передпокій.
Праворуч від мене знаходиться кімната, відокремлена аркою. Але світло там вимкнене.