Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

реальні характеристики? Та й словник на означення глупства найчастіше асоціюється з мовою і культурою, так що здається неможливим знайти універсальні терміни: чи є слово tonto іспанською аналогом французького idiot? Moron американською англійською тотожний британському dunce? Чи передається asshole словом «мудь»? Різноманіття форм глупства таке велике, що чимало тих, хто починаючи з Античності брався до завдання визначити їхню суть, швидко відступалися, змушені задовольнитися наведенням наочних прикладів. Комедія й сатира, які так часто (і ймовірно, винятково) висвітлюють людське глупство, від Аристофана до Лукіана, від Ювенала до Персія, від Еразма до Свіфта й Поупа, від Мольєра до Вольтера, від Фейдо й Лабіша до Жаррі, від П. Ґ. Вудгауза до Фланнері О’Коннор, пропонують стільки його різноманітних втілень, що важко знайти між ними бодай найменшу єдність: Човен дурнів, ярмарок, пандемоніум, зоопарк? Більшість описів глупства обмежуються переліком і прикладами, і щоразу, коли якийсь філософ намагається запропонувати теорію, її негайно спростовують інші. Тільки література, від Флобера до Блуа, від Музіля до Ґомбровича, від Сартра до Кундери, здатна, здається, говорити про це, але й вона не йде далі бентежної констатації: «Це отак».

Градація глупоти

Класифікувати глупство важко, але можливо. Глупота має свої ступені, які можна описати набором властивостей, притаманних різним типам індивідів. На найнижчому щаблі сходів — важка глупота, буквально дика, того, кому бракує розуму і хто наближається до тваринного царства (осел, баран, дятел) чи рослинного (капуста, гарбуз, овоч), яку прекрасно описує термін «пришелепуватий». А також «тупак», якого все приводить у ступор, з відвислою нижньою губою. Така первісна глупота наближена до землі (Беотії в греків[25]) і навіть до каменю (як свідчить байка про ведмедя, що відганяє муху каменем). Жаргон звузив її до однієї речі: con — жіноча піхва, а для чоловіків — couillon — яйцеголовий, або tête de noeud — членоголовий. Наступний рівень — ідіоти й імбецили, вони такі особливі, з таким слабким мисленням, що це вважають патологією. До цього ж типу слід віднести кретинів, що потерпають від вродженого слабоумства. Ще вищий рівень — це ті, хто наче трохи кмітливіший за пришелепуватих, незграбні, але симпатичні. Це простаки, нетямки, невігласи, макітроголові.

Ще вище розмістилися талалаї. Талалай не обов’язково недоумкуватий, і здатний, при нагоді, виказати здоровий глузд. Але робить це погано, і він надто бундючний, бо любить багато говорити й потребує слухачів: це соціальний тип, а муді — самітники. Він пишномовний і напиндючений на зразок Тріссотена у «Вчених жінках» Мольєра. Талалай не пасивний: часто в нього, мов у Бувара й Пекюше (Bouvard et Pécuchet — роман Гюстава Флобера), фонтанує активність. Він не ворог знань і не неспроможний їх засвоїти, але його дурість у тому, що він не знає, до чого їх прикласти і як застосувати на практиці.

Ще вищий за просту глупоту рівень — це те, що Музіль називає «витонченою дурістю», або «розумною», про яку він говорить, що вона простягається в найвищі сфери людського розуму[26]. Розумний йолоп може бути дуже освіченим і вихованим, може навіть прославитися в суспільстві, але його знання не в згоді з його діями. Він продукує невідповідні й непропорційні прожекти тому, що в нього, як пояснює нам Музіль, «бракує гармонії між примхами почуттів і розумінням, недостатнім, щоб їх стримувати». Музіль протиставляє цю розумну дурість або глупство «чесній» дурості з «круглими щічками». Часте втілення першої — сноб, який не може пояснити, чому він чимсь чи кимсь захоплений, завсідник чи завсідниця світських салонів, як мадам Вердюрен у Пруста, чи ділова людина, як Арнгейм і генерал Штумм в «Людині без властивостей» Музіля, або прожектер, як автор «Скромної пропозиції» Свіфта. «Витончений дурень» має різновид моральної вади, пов’язаний не з невідповідністю засобів і цілей, як в інших формах глупоти, а зі сліпотою щодо природи цілей. Ця висока форма глупоти є хибою, і ті, хто її має, цілковито відповідальні за це. Тут не спрацьовує поширена думка про те, що дурість — це брак розуму. Доволі часто говорять, що дурний ще й злий і жорстокий: він ігнорує і часто зневажає моральні цінності. Але трапляється, що він зневажає також інтелектуальні цінності[27].

Дурість і bullshit

Отут розумна дурість, — точніше, недоумкуватість у класичному сенсі, який рідко використовує термін «дурість», — збігається з тим, що Гаррі Франкфурт означив як bullshit[28] — лайно. Bullshit — це тип висловлювань, коли говорять буквально бозна-що, не поцікавившись, правда це чи брехня. Типовий приклад — теревені на вечірці чи в кафе, але найчастіше цей різновид трапляється в журналістиці й рекламі. Bullshitter — це той, хто верзе «лайно», саме тому назву книжки Франкфурта можна перекласти «Про лайно» (On Bullshit). Але практикувати bullshit не означає робити чи навіть говорити дурниці або абсурдні й безглузді речі. Ні, це означає систематично зневажати не тільки правила правди й неправди, але й саму цінність правди. Франкфурт наполягає на тому, що bullshitter не брехун, адже брехун дотримується правил правди й потребує їх, щоб здійснити свою брехню. Булшіттеру, навпаки, до них байдуже. Він хто хочте, але не дурень і не звичайний брехун. Навпаки, він розумний, але йому плювати на правду. Ось чому найвідповідніший термін на означення bullshit — ахінея.

Продукування ахінеї, на відміну від простої дурості, — це дурість другого рівня: вона усвідомлює цінність правди й знань, але не визнає й не практикує їх. Ось чому це радше не брехня, а форма обдурювання, яку ми зустрічаємо майже постійно в публічних виступах, як у політиці. Ахінея відповідає тому, що в XVII столітті називали bel esprit («бистрий розум»), про який Мальбранш казав: «Дурість і бистрий розум однаково закриті для правди, з тією лиш різницею, що дурість її поважає, а бистрий розум зневажає». Дурень чи простий недоумок (який може бути простодушним, як Фелісіте у Флобера) поважає цінності розуму, навіть намагається їм слугувати, хоч би й погано чи абияк. Складний дурень, як продуцент ахінеї, їх зневажає. Тому ахінею можна вважати найвищим ступенем глупоти. «Славетний Ґодіссар» Бальзака, персонажі Дом’є, «Шахрай і його маскарад» Мелвілла втілюють її в художніх образах, а Дональд Трамп — у реальності.

Дурень забагато мудрує

Ця класифікація форм глупства може видатися примітивною, та вона підкреслює, що дурість — це не нездатність чи не просто нездатність до мислення або брак розуму, і не втрата здатності до судження, яка залишила б людину — постійно чи тимчасово — у стані інертності