Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

що розширювалась у глиб континенту — сейсмічна тріщина, котра розколола навпіл деякі з великих «будівель». Одна, що явно впала, утворила своєрідний міст, який зачепився кінцем за протилежний берег тріщини.

— Попрошу світло, — пролунав голос астрогатора. Коли воно спалахнуло, глянув на диск настінного годинника.

— Через дві години стартуємо.

Залунали розрізнені голоси; найенергійніше протестували люди Головного Біолога, які під час пробних бурінь зайшли свердловинами на двісті метрів у глиб ґрунту. Горпах махнув рукою, обриваючи дискусії.

— Усі машини повертаються на борт. Здобуті матеріали прошу законсервувати. Перегляд світлин і решта аналізів мають відбуватися своїм трибом. Де Роган? Ага, ви тут. Добре. Ви чули, що я сказав? За дві години всі люди мають бути на стартових позиціях.

Операція завантаження усіх машин відбувалася поспіхом, але системно. Роган не відповідав на благання Баллміна, котрий просив лише п’ятнадцять хвилин для завершення буріння.

— Ви чули, що сказав командир, — повторював направо і наліво, підганяючи монтажників, які під’їжджали великими машинами до викопаних ровів. Бурильні установки, тимчасові помости з решіток, резервуари з паливом по черзі переміщалися у вантажні люки; коли про виконані роботи свідчив хіба що розритий ґрунт, Роган з Вестерґардом, заступником Головного Інженера, ще раз на всяк випадок обійшли місця робіт. Потім люди зникли всередині корабля. Щойно тоді заворушився пісок на далекому периметрі, викликані по радіо, низкою поверталися енергоботи, ховаючись у кораблі, який втягнув досередини, під броньовані плити, трап і вертикальну шахту пасажирського ліфта. Ще кілька митей корабель залишався нерухомим, потім одноманітне виття вихору заглушив металевий свист стиснутого повітря, яким продували дюзи. Клуби куряви огорнули днище, серед них замиготіли зелені імпульси, змішуючись із червоним світлом сонця, і на фоні невмовкаючого грому, що струсонув пустелю та сотню разів відбився від навколишніх скель, корабель поволі піднявся у повітря, щоб, залишаючи за собою випалене коло скель, перетворені на скло дюни й шмаття конденсату, зникнути з неймовірною швидкістю у фіолетовому небі. Невдовзі після того, як останній слід його шляху, позначеного білуватою лінією пари, розтанув ув атмосфері, а рухливі піски почали накривати голу скелю й заповнювати покинуті рови, із заходу насунула темна хмара. Пливучи низько над поверхнею, вона розширилася, клубочачись раменами, оточила місце приземлення й зависла нерухомо. Так тривало якийсь час. Коли сонце вже добре схилилося до заходу, на пустелю з хмари почав падати чорний дощ.

Серед руїн

«Непереможний» сів на старанно вибране місце, майже за шість кілометрів на північ від зовнішньої межі так званого «міста». Його цілком непогано можна було оглядати з командної рубки. Враження, що це штучно споруджені конструкції, було навіть більшим, аніж при перегляді світлин супутникового фоторобота. Ребристі, переважно ширші в основі, ніж при верхівці, не однакової висоти, вони тягнулися на багато кілометрів, чорнуваті, місцями виблискуючі металом, але навіть найсильніший бінокль не давав змоги розрізнити деталі; здавалося, що більшість цих будівель дірява, мов решето.

Цього разу металеве потріскування розпечених дюз іще не припинилося, коли корабель висунув зі свого нутра трап і риштування ліфта, оточив себе колом енергоботів, але на цьому не зупинився. В одному місці, розташованому навпроти «міста» (стоячи на рівні ґрунту, його не можна було помітити за низькими узгір’ями), зосередилася в енергетичному полі група розвідувальних машин, до якої приєднався удвічі більший за них, схожий на апокаліптичного жука зі синюватою поверхнею, рухливий випромінювач антиматерії.

Командиром оперативної групи був Роган. Він стояв, випроставшись, у відкритій башті першої розвідувальної машини, чекаючи, коли за наказом, відданим з борту «Непереможного», відчиниться прохід у силовому полі. Два інфороботи на двох найближчих пагорбах вистрелили низку зелених ракет, що не гасли, позначаючи шлях, і сформована у дві шеренги невелика колона на чолі з машиною Рогана рушила вперед.

Машини грали басами двигунів, фонтани піску прискали з-під гумових коліс велетенських механізмів, попереду, за двісті метрів перед чільним розвідником, сунув над поверхнею ґрунту робот-розвідник, схожий на пласку тарілку, що пульсувала аналізаторами, а струмені повітря, котрі викидав з-під себе, збурювали вершки дюн. Це виглядало так, ніби минаючи їх, робот розпалював невидимий вогонь. Курява, піднята експедицією, довго не спадала у спокійному повітрі, й після проходу колони позначала її слід червонястими хмарами. Тіні за машинами ставали чимраз довшими; сонце хилилося до заходу. Колона оминула майже повністю засипаний кратер, що був на шляху, і за двадцять хвилин дісталася до краю руїн. Тут порядок колони змінився. Три автоматичні машини вийшли вперед і засвітили яскраво-сині вогні, сигналізуючи про створення локального силового поля. Дві машини з людьми їхали під рухомим захистом. Через п’ятдесят метрів посувався, ступаючи велетенськими зігнутими ногами, великий випромінювач антиматерії. Коли вони проминули засипану гору чогось, схожого на порвані металеві линви чи дроти, мусили на якийсь час затриматися, бо одна кінцівка випромінювача крізь пісок провалилась у глибину невидимої тріщини. Два арктани зіскочили з чільної машини і звільнили застряглого велета. Колона рушила далі.

Те, що вони назвали містом, насправді зовсім не було схоже на земні поселення. Занурені невідомо на скільки в зибучих пісках, стояли темні масиви з наїжаченими, мов щітка, поверхнями, не схожі ні на що відоме людським очам. Їхні форми, що не піддавалися окресленню, сягали кількох поверхів. У них не було вікон, дверей, навіть стін, одні виглядали мовби хвилясті сітки, переплетені у різних напрямках між собою й густо сплутані, з потовщеннями в місцях з’єднань. Інші нагадували складні об’ємні арабески, що утворювали наче бджолині стільники, котрі взаємно перехрещувались, або решета з трикутними й п’ятикутними отворами. В кожному більшому елементі та в кожній видимій площині можна було побачити щось правильне, не настільки, як у кристалі, але безумовно таке, що повторювалося з певним ритмом, хоча його в багатьох місцях обривали сліди знищення. Деякі конструкції, гранчастої форми, утворені наче з повідрубуваних і густо переплетених гілок (однак ці гілки не мали неправильних ліній, характерних для дерев чи кущів; чи становили частину дуги або дві спіралі, скручені в протилежних напрямках), стирчали з піску вертикально, хоча траплялися й нахилені, що нагадували половину звідного мосту. Вітри, дуючи переважно з півночі, нагромадили на всіх горизонтальних площинах і положистих звивинах летючий пісок, тож звіддалік не одна з цих руїн нагадувала круту піраміду, зрізану при вершку. Однак зблизька її позірно гладка площина виявлялася системою перехрещених прутів з гострими кінцями і де-не-де сплетених лиштв, які затримували своєю густотою навіть пісок. Роганові здалося, що це якісь кубічні й пірамідальні рештки скель, порослих змиршавілою і засохлою рослинністю. Але й це враження