Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

самі підігнулися, шукав поглядом циферблат лічильника, але вже не побачив: той був темним, мовчав, невидима смерть залишилася за плечима, у глибині застиглого корита лави. Це була його остання думка, бо коли обличчям відчув шорсткий холод піску, провалився не в сон, а в заціпеніння, у якому все тіло ще розпачливо працювало, ребра ходили, серце товклося, але через цей морок цілковитого виснаження він уходив в інший, глибший, доки не зомлів.

Роган отямився несподівано, не знаючи, де він. Ворухнув руками, відчув ними холод піску, що просочувався крізь пальці, сів і мимоволі зойкнув. Йому було душно. Приходив до тями. Фосфорна стрілка манометра показувала нуль. У другому балоні мав іще вісімнадцять атмосфер кисню. Відкрутив вентиль і підвівся. Була перша година ночі. Зорі гостро сяяли в чорному небі. На компасі знайшов потрібний напрямок і пішов просто вперед. О третій ковтнув останню таблетку. Доходила четверта, коли в нього закінчився кисень. Тоді він скинув кисневий апарат і пішов, дихаючи спочатку обережно, та коли холодне передсвітанкове повітря наповнило легені, почав ступати жвавіше, намагаючись не думати ні про що інше, крім цього маршу через дюни, у які вгрузав часом по коліна. Почував себе, наче п’яний, але не знав, чи це від дії газів атмосфери, чи просто від утоми. Порахував про себе, що коли робитиме чотири кілометри на годину, до корабля дістанеться об одинадцятій, за дня.

Роган намагався перевіряти власний темп на крокомірі, але нічого з того не виходило. Велетенською білуватою смугою Чумацький Шлях розділяв на дві нерівні частини небесну чашу. Він уже так звик до мізерного зоряного світла, що це дозволяло оминати більші дюни. Роган чвалав і чвалав, доки на тлі горизонту не зауважив якусь кутасту річ. Іще не усвідомлюючи як слід, що це таке, він заквапився у тому напрямку, почав бігти, вгрузаючи дедалі глибше, та навіть цього не відчував, доки витягнутими руками, мов сліпець, не вдарився об твердий метал. Це був всюдиходик, порожній, безлюдний, можливо, один із тих, які вислав уранці попереднього дня Горпах, а може, якийсь інший, покинутий групою Реґнара. Роган не думав про це, а просто стояв, дихаючи, та обіймав пласке чоло машини обома руками. Утома хилила його до землі. Упасти біля машини, заснути біля неї, щоб уранці, зі сходом сонця, вирушити в дорогу...

Роган поволі видряпався на броньований хребет, навпомацки знайшов ручку люка, відімкнув її. Засвітилися вогники. Упав на сидіння. Тепер вже усвідомлював, що трохи задурманений, мабуть, атмосферними газами, бо не міг знайти вимикачів, не пам’ятав, де вони, не бачив нічого... Та ось рука сама намацала потерту рукоять, штовхнула її, двигун легенько нявкнув і рушив. Він відкинув кришку гірокомпаса, либонь, знаючи напевно тільки одне число, — курс повернення. Якийсь час машина йшла без світла — Роган забув про наявність фар...

О п’ятій було ще темно. Тоді прямо перед собою, далеко серед білих і ледь блакитних зірок, він побачив одну, що висіла низько над самим обрієм, яскріючи рубіном. Тупо заблимав повіками. Червона зірка?.. Не було таких... Йому здавалося, що поруч сидить хтось, мабуть, Ярґ. Хотів було запитати його, що то може бути за зірка, і раптом опритомнів, наче вражений струмом. Це був носовий сигнал крейсера. Тепер їхав просто на цю рубінову краплинку в мороці, вона поволі піднімалася, доки не стала яскравою кулею, що освітлювала горішню частину обшивки. Серед циферблатів заморгало червоне вічко й увімкнувся звуковий сигнал, котрий сповіщав про наближення силового поля. Роган вимкнув двигун. Машина з’їхала схилом дюни й зупинилася. Він не був певен, що зможе ще раз сісти в машину, якщо вийде з неї. Отож відкрив сховок, витяг з нього ракетницю, а оскільки вона танцювала в його руці, впер лікоть у кермо, притримав зап’ясток другою рукою і потягнув за гачок. Помаранчева смуга вдарила у темряву. Її короткий політ несподівано спалахнув зіркою, потрапивши в стіну силового поля, мов у прозоре скло. Стріляв раз за разом, доки бойок сухо не цокнув. Закінчилися набої.

Але Рогана вже помітили, першими тривогу здійняли, мабуть, чергові у рубці, бо майже одночасно під дзьобом корабля зблиснули два великі прожектори й, лизнувши пісок білими язиками, схрестилися на всюдиходикові. Відразу запалала світлом естакада і холодним полум’ям зблиснув увесь каркас пасажирського ліфта. За мить трапи зароїлися від метушні людей, на дюнах і поблизу днища спалахнули прожектори, кружляючи й похитуючи стовпами світла, доки не зблиснули шпалерою блакитні вогники, вказуючи відкритий прохід у глибину периметра.

Роган, упустивши ракетницю з руки, навіть не зауважив, як зсунувся бортом машини й хитким, надмірно широким кроком, неприродно виструнчившись, стиснувши кулаки, аби приборкати огидне тремтіння пальців, ішов просто до двадцятипалубного корабля, що стояв у морі світла, на тлі блідого неба, такий могутній у своїй нерухомій величі, наче справді був непереможним.

Закопане, червень 1962 — червень 1963.

Примітки

1

Шарлатово — пурпурово (від шарлат (заст.) — пурпур).

2

Випадок (латин.)

3

У перекладі з англ. «mainstream» — основна течія.