Оксана Мрійченко - Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко

— Бери мікроавтобус. А машину завтра зранку відженеш на СТО.

— Мікроавтобуса нема, — розвів руками Артем. — Його Степан на заправку та автомийку повіз. Ми ж сьогодні вже не планували нікого зустрічати. Я от думаю, може тій панночці просто таксі викликати?

— Я обіцяв, що ми її зустрінемо, — Матвій кинув погляд на свій наручний годинник і швидко підвівся на ноги, дістаючи з кишені джинсів ключі. — Сам по неї поїду. А ти вільний до завтра.

Спустившись до свого сріблястого кросовера, Матвій сів за кермо, завів двигун і вивів машину з парковки поруч з готелем. Дощ вже закінчувався, проте на дорогах досі було повно калюж, а від похмурого неба місто швидко занурювалося в сутінки. Через щільні затори їхати швидко не виходило і це дратувало Матвія. Знову поглянувши на свій годинник, він зрозумів, що вже спізнюється. Потяг прибуває на вокзал о восьмій, а зараз вже п’ять хвилин на дев’яту. Матвій ненавидів спізнюватися і ніколи не порушував обіцянок. Телефоном він пообіцяв Христині зустріти її підлеглу. Мабуть, та Ксенія вже чекає біля вокзалу і не розуміє, чому по неї ніхто не приїхав. 

Матвій поспіхом відкрив повідомлення, в якому Христина писала йому час прибуття потягу в Одесу та телефон своєї підлеглої. Набравши номер, Матвій натиснув кнопку виклику та притулив гаджет до вуха, маневруючи в щільному потоці машин. Автоматичний голос в динаміку повідомив, що апарат абонента вимкнений або знаходиться поза зоною досяжності. Роздратовано відкинувши свій телефон, Матвій міцніше стиснув руками кермо. Прокляття, чому ця Ксенія не відповідає? Доведеться поквапитися.

Матвію вдалося доїхати до місця призначення хвилин за п’ятнадцять. Попереду вже виднілася верхівка будівлі вокзалу, а дорога нарешті стала більш-менш вільною від машин. Поспішаючи, Матвій розігнав автівку. За кілька метрів виднівся пішохідний перехід, перед яким за правилами треба було б трохи скинути швидкість. Проте Матвій вирішив, що не буде надто гальмувати, бо й так вже добряче спізнився. Правий тротуар біля пішохідного переходу ховався за густими кущами бузку, що повністю закривали його від очей водія. Матвій встиг подумати, що влаштувати тут перехід міг тільки ідіот, який не розуміє, що пішохід та водій мусять бачити одне одного. А потім… З-за густого куща бузку раптом з’явилася дівчина, яка вочевидь збиралася перейти дорогу. 

Матвій різко вивернув кермо, щоб не зачепити незнайомку, одночасно натискаючи на гальма. На мокрій дорозі колеса зупинилися не так швидко, як хотілося б. Поглянувши в дзеркало заднього виду Матвій з полегшенням видихнув. Дівчину таки не зачепило. Але облило хвилею брудної води з величезної калюжі, що розтеклася дорогою. Матвій гучно вилаявся, зупинившись за кілька метрів від переходу. Він розумів, що дівчина швидше за все теж не бачила його за кущем, проте не міг побороти роздратування. Прокляття, він вже дуже спізнюється по ту Ксенію, але… Не можна ж просто поїхати геть після того, як ось так облив з калюжі людину! 

Матвій зітхнув та вийшов з машини, прямуючи до дівчини. Вона була абсолютно мокрою та виглядала страшенно розгубленою, роздивляючись свою легку рожеву сукню. Роздратування ставало все сильнішим, тому замість вибачень, які були б найбільш доречними в цій ситуації, Матвій голосно вигукнув:

— Ти зовсім здуріла, під колеса лізти?! Я ж тебе мало не збив!

Незнайомка сміливо зустріла його погляд і навіть у м’якій напівтемряві вечора Матвій помітив, що її очі були дуже гарного світло-сірого відтінку. Гарненька дівчинка. Тендітна і граційна, з пишним темно-золотистим волоссям та ніжним обличчям. От тільки макіяж не витримав контакту з водою, а туш вже потроху розпливалася під очима темними колами. Перевівши погляд на рожеву сукню незнайомки, вкриту брудними бризками, Матвій усвідомив наскільки сильно напартачив. Прокляття, дівчина промокла наскрізь! Мабуть, їй тепер холодно, бо після дощу температура повітря впала, а сонце вже сховалося. Помітивши біля незнайомки велику чорну валізу, Матвій став почуватися ще більш кепсько. Красуня явно не місцева. Мабуть, на відпочинок приїхала, а тут така халепа. Що тепер робити з нею?

— Взагалі-то я через дорогу переходила, — буркнула незнайомка. — А тебе не вчили на курсах з водіння, що перед пішохідним переходом треба пригальмовувати?

— Я тебе не бачив! — різко вигукнув Матвій.

— Це не виправдання!

Дівчина знову опустила погляд на свою сукню, намагаючись хоч трохи прибрати брудні бризки. Матвій ще пару секунд спостерігав за нею мовчки, відчуваючи, як в грудях стрімко наростає почуття провини.

— На відпочинок приїхала? — запитав він вже спокійнішим тоном.

— Ні, у відрядження, — дівчина знову повернула обличчя до Матвія. — А яке тобі взагалі діло? Їдь собі куди їхав! Мабуть, поспішаєш?

— Куди тобі треба? Я відвезу! — Матвій зрештою вирішив, що не має права покинути дівчину напризволяще в незнайомому місті в наскрізь мокрій сукні. — Тільки заберемо дорогою ще одну людину.

— Я з тобою не поїду! Краще таксі візьму! Гадаю, що всі водії тут знають, де розташований «Pearl Royal Hotel».

Почувши ці слова, Матвій на секунду завмер на місці. Дівчина приїхала в місто сама, прямує в його готель та ще й обмовилася, що для неї це відрядження. Пазл в голові склався майже бездоганно, проте залишалася одна важлива деталь. Матвій трохи усміхнувся та підійшов ближче.

— Слухай, пробач, що так вийшло, — промовив він. — Я справді тебе не бачив. Дозволь я тебе все ж таки відвезу. Мене до речі Матвієм звати. А тебе?