Белла Сніжна - Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна

Глава 5

Олександра

Я замовкла. Судячи з усього, ляпнула щось не те.

- Ні, ти не подумай, ти був хороший. Мабуть. - додала тихіше, але він почув.

Блін, здається я зачепила чоловічу гордість. Тільки не це.

- Я хотіла сказати, що ти впорався на відмінно, і в кінці мені навіть сподобалося. Але погодься, початок був так собі. - закінчила пошепки.

Я все зіпсувала. І навіщо взагалі рот відкрила. Тепер вже пізно. Ну й гаразд, добре, що висловилася. Все одно він збирався послати мене. Дякую що намагався підібрати слова, але я не дура, нехай і здаюся нею.

- Знаєш, я тут згадала, у мене є важлива справа. Потрібно терміново йти її робити. - Почала нести маячню, злазячи зі стільця. 

Чоловік дивився на мене дуже дивно. Але зупиняти не поспішав. 

- Ну, я пішла, а ти якщо раптом надумаєш, телефонуй.

А сама згадую, чи давала я йому свій номер. Сподіваюсь, що ні. Від моїх щік зараз можна сірники підпалювати, страшно подумати, що буде якщо ми зустрінемося з ним ще раз.

- Знову тікаєш на попрощавшись? - Заговорив він, коли я майже вийшла з кухні.

- Прощай. - пискнула, не обертаючись.

- А як же прощальний секс? Хіба це не ти хвилину назад пропонувала мені його.

І голос такий що мурашки бігають. Обернулася, чоловік стоїть на відстані витягнутої руки.

- Знаєш, я тут подумала, - а сама маленькими кроками спиною вперед йду до дверей. - Це було помилкою. Ну, моя пропозиція. Ти правий. Та й вчорашній досвід показав, що ми не підходимо один одному як партнери. Може бути справа навіть не в тобі ... Тобто звичайно справа в мені. Може не вистачає досвіду або чогось там ще. Розтяжки, наприклад. 

Блі-і-ін, ну чого він не залишився на кухні, а як звір повільно йде за мною, продовжуючи дивитися на мене своїми зеленими очима.

- Припиняй це! - різко сказав він, коли я спиною вперлася в двері.

Залишилося тільки знайти ручку, і я вільна. Було помилкою прийти сюди. Ні! Помилкою було рішення погодитися на каву, коли була вже практично на свободі.

- Що припиняти? - пошепки запитала я.

Чоловік виглядає зло.

- Думаєш погляд оленяти обдурить мене! Хочу засмутити тебе, я давно не хлопчик, і не поведусь на таке

- На що "таке"? - запитала я.

І навіщо питала? Він наблизився до мене, нависаючи зверху і дивлячись в очі. 

«Метр вісімдесят, не менше» . -Подумалося мені.

- Якщо ти думаєш, що, ведучи себе як незаймана станеш нею, то хочу тебе засмутити. Чудес на світі не буває. Тому припиняй грати ...

- Я не граю. - голосніше сказала я.

Чоловік починає мене дратувати. Якщо думає, що загнана в кут миша не пручається, то помиляється. Джері це Тому довів, ось і котярі переді мною потрібно донести цю світлу думку.

- Прийшла до мене, будуєш із себе саму невинність. А насправді ти хто? Повія? Аферистка?

Я ніколи не підіймала руку на чоловіків. І цей ляпас вийшов спонтанно. Я сильніше подряпала його своїм кільцем, ніж вдарила. А цей звук більше злякав мене саму. 

- Вибач, ти в порядку? - я потягнулася до чоловіка.

Він притискав руку до щоки. Ось я ж говорила, щока подряпана.

- Потрібно обробити. Є перекис? - питаю.

- В аптечці. У ванні.

Я без питань пішла в зазначеному напрямку. Так скоро вивчу що де знаходиться. Аптечку знайшла швидко, але чоловіка в коридорі не було. Він виявився в своїй кімнаті. Сидів на дивані.

- Я думав знову втечеш.

- Не спокушай. - відповіла йому, наближаючись. 

Чоловік лише хмикнув.

Поклавши аптечку на диван зібралася приступити до усунення завданої мною шкоди. Але не знала, як підступитися до чоловіка. Подряпина неглибока, але розташована незручно. Через те, що я була притиснута, простору для замаху особливо не було, тому подряпина починається справа на підборідді і йде на шию. Чоловік допоміг мені, розставивши ноги і довірливо підставивши щоку. Не звертаючи уваги на його усмішку приступила.

- Ш-ш-ш! - Зашипів чоловік, коли я стала обробляти рану. 

Подула, щоб не так пекло. Але чому там піч? Ранка маленька неглибока. Обробляю її чисто з метою дезінфекції та заспокоєння своєї совісті. Хоча це він образив мене!

- Невже боляче? - запитала, не відволікаючись від свого заняття.

- Ні.

- Тоді чого шипиш?

- Щоб ти відчула, якого болю завдала мені. Душевну. І як мені тепер ходити? З подряпиною і синцем?

- Тоналкою замажеш. Та й який синяк?

Я помацала колючу щоку. Нічого крім щетини немає. Навіть почервоніння. А потім дивлюся в очі чоловіка, він посміхається. Значить сміється з мене? Звичайно, йому смішно. Назвав мене повією, змусив його жаліти. А тепер ще не відпускає. З'єднав свої руки за моєю спиною і дивиться. А мені і вириватися не сильно хочеться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍