Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

на тебе дивитися інакше, коли випливла тема про твій нервовий зрив, але я не дивився на тебе інакше взагалі, і тоді, коли я сказав: «Накинь на себе щось, бо холодно», ти чогось подумала, що я не хочу тебе бачити в ліфчику і в нижній спідниці, але це дуже далеко від правди, бо, якщо по правді, то я міг би дивитися на тебе в ліфчику і в нижній спідниці до самого вечора. Я б ніколи не надивився на тебе в ліфчику і в нижній спідниці, і коли-небудь, якщо на те Божа воля, я знов дивитимусь на тебе в ліфчику і в нижній спідниці. І це підводить мене до іншого, якщо ти, звісно, й досі мені не пробачила, бо в такому разі ми повинні про все забути й розійтись як друзі, але якщо ти пробачила, то це підводить мене до іншого — що я збрехав тобі на початку, коли писав, що новин нема, бо новини є. Новини такі, що я зв’язався з моїм дядьком з Бостона, і випадок з чоловіком з Вексфорда і цеглою став останньою соломи́нкою. Це щастя, якщо людина залишається жива на будівельних майданчиках в Англії, не кажу вже про малі гроші і «Ти, ірландцю, ану роби се і те», і я зв’язався з дядьком з Бостона і він мені запропонував там роботу, і я збираюся на неї погодитися. У Лінан заїду через два тижні забрати речі і, мабуть, будуть проводи, а я тебе хочу спитати — хочеш поїхати зі мною? Не прямо зразу, звісно, бо тобі ж треба з усім розібратися, але через місяць чи два, хоч, може, ти мені не пробачила, і я оце тут пишу, як дурний. Якщо ти не пробачила, то краще нам не бачитися кілька днів, поки я поїду, і, якщо ти не відповіси, то я зрозумію, але якщо ти пробачила, то що тебе держи́ть в Ірландії? Матір доглянуть сестри, а за всі роки, що ти несла цей тягар, хіба ти не заслужила кращого життя? А якщо вони відмовляться, то в Охтерарді є дім для старих, там вони мають ідеальний догляд, моя мати там була, поки не преставилася, там їм не нудно, і чого твоїй матері стирчати на тій великій горі? Нема чого. (Пауза.) Одно слово, Морін, вибір за тобою. Моя адреса написана згори, і номер телефону в нашому фойє, тільки дзвони довгенько, якщо захочеш подзвонити, і ще треба набирати код, а я буду страшне який радий тебе почути. Якщо ти не подзвониш, я зрозумію. Бережи себе, Морін. А та наша ніч, хоч нічого й не вийшло, все одно наповнює мене щастям при одній думці про неї, про те, які ми були близькі, і навіть якщо я ніколи тебе не почую й не побачу, то все одно буду щасливий спогадами про ту ніч, і це все, що я хотів тобі сказати. Подумай про це. Щиро твій, Пато Дулі.

Прожектор гасне, але в темряві на сцені Пато продовжує читати — тепер уже листа до брата.

ПАТО: Дорогий Реймонде, здоров будь. Я кладу в конверт зразу кілька листів, бо не хочу, щоб різні люди знали, кому я пишу. Роздай листи тихенько і не читай їх. Я знаю, ти не читатимеш. Один — Мікові Дауду, віддаси, як вийде з лікарні. Це щось страшне — чоловік трохи не втопився в силосній ямі. Ще один — бідолашній Ґерлін, віддаси, коли її побачиш, а заодно скажи, хай перестане закохуватись у священиків. А ще один — для Морін Фолан. Піди до неї в той же день, як одержиш, і віддай їй у власні руки. У мене новин мало. Про Америку розкажу більше деталей незабаром. Так, це чудово. Удачі тобі, Реймонде, і не забудь — вручити Морін особисто. До побачення.

Картина шоста

По обіді. Рей стоїть біля запаленої плити, захоплено дивиться телевізор, періодично поляпує по коліні запечатаним конвертом. Меґ дивиться на нього й на конверт з крісла-гойдалки. Довга пауза, перш ніж Рей промовляє.

РЕЙ: Цей Вейн — падлюка.

МЕҐ: Падлюка?

РЕЙ: Падлюка. Він ніколи не зупиниться.

МЕҐ: Ох-ох.

Пауза.

РЕЙ: Бачите, ото Патрісія, з волоссям? Патрісія погана, але Вейн — це чистий жах. (Пауза.) Я люблю серіал «Сини й дочки»[10]. Дуже.

МЕҐ: Любиш?

РЕЙ: Усі одне одного вбивають і багато дівчат у купальниках. Це найкращий серіал.

МЕҐ: А я жду, коли будуть новини.

Пауза.

РЕЙ: Довго вам ще ждати.

Серія закінчується.

РЕЙ (потягується): Ну от і все.

МЕҐ: Далі будуть новини? Ой, ні.

РЕЙ: Ні. Господи, далі буде «Сільська практика»[11]. Хіба сьогодні четвер?

МЕҐ: То вимкни, якщо нема новин. Я тільки їх і ждала.

РЕЙ(вимикає телевізор і ходить по кімнаті): До шостої години новин не буде. (Дивиться на годинник. Тихо, роздратовано.) Чорт, чорт, чорт, чорт, чорт, чорт. (Пауза.) Ви ж казали, що вона вже мала бути вдома.

МЕҐ: Казала. (Пауза.) Може, з ким забалакалася, хоч вона й не любить ні з ким балакати. Дуже замкнута.

РЕЙ: Я добре знаю, що вона замкнута. (Пауза.) У неї вавка в голові, скажу прямо. Вона була забрала в нас тенісного м’ячика, коли ми з Мартіном Генлоном грали у свінгболу[12], а він узяв і залетів у ваш двір, а вона не віддала, хоч як ми її благали, і вже минуло десять років, а я все одно не забув.

МЕҐ: Без коментарів, як кажуть.

РЕЙ: Досі не забув і ніколи не забуду!

МЕҐ: А хіба ви тоді з Мартіном не кидалися м’ячиком у наших курей, і одну курку вцілили так, що вона здохла і це тому ваш м’ячик залетів у наш двір?

РЕЙ: Тітко, ми у свінгболу грали!

МЕҐ: Ох-ох.

РЕЙ: Ми не кидалися в курей. Це був свінгбол. І ми потім більше ніколи не грали у свінгболу. Так і дитинство минуло. Бо як можна грати у свінгболу без м’ячика?

МЕҐ: Ніяк.

РЕЙ: Правильно, що ніяк. Абсолютно ніяк. (Пауза.) Сука!

МЕҐ: Рею, ти йди, а листа віддай мені, я передам, бо чого тобі ждати дівку, яка забрала в тебе м’ячика.

Рей міркує, спокушений пропозицією, проте неохоче вирішує на неї не приставати.

РЕЙ: Тітко, я маю чіткі інструкції.

МЕҐ (з досадою): Звари мені чаю.

РЕЙ: Я не варитиму вам чаю. Я прийшов сюди примусово. Я не буду ще й прислужувати на додачу.

МЕҐ: Або кинь іще брикет торфу в плиту. Мені холодно.