Роман Миколайович Коваль - Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль

праці» до Києва прибули міністри Тимчасового уряду Керенський, Терещенко і Церетелі. Порозумілися швидко: було погоджено створення «крайового органу влади», тобто філіалу загальноросійської влади.

Як наслідок домовленостей між гнобителями і отими посередниками з’явився 2-й Універсал Центральної Ради. Починався він по-крутійськи: «Громадяни української землі…» (не держави, а землі!). Далі визнавалося, що Центральна Рада стоїть «за тим, щоб не відривати України від Росії», що новостворений Генеральний секретаріат представлятиме Тимчасовий уряд і ним же й затверджуватиметься.

Та і цього виявилося замало. Автори універсалу пішли далі. «…Ми рішуче відкидаємо, — стверджували вони, — проби самочинного здійснення автономії України до Всеросійських установчих зборів».

Ось такої! Тиждень тому Першим універсалом оголошувалось, що ми «самі будемо творити своє життя»…

«А тепер спробуємо поміркувати, — зазначав Роман Млиновецький, — яке враження мусив зробити цей Універсал… на українців, які мріяли відновити державу предків, які дихали вогнем ненависті до гнобителів свого народу… які хотіли зброєю здобувати волю…»

І серед богданівців та полуботківців пішов шепіт: «Зрада!»

5. Виступ полуботківців

27 червня 1917 року (ст. ст.) для обговорення ситуації, спричиненої угодовською політикою Центральної Ради, відбулась таємна нарада Братства самостійників.

У дискусії про конечну мету збройного виступу погляди розділились. Одні вважали, що треба рішуче усунути автономістів від влади, оголосити військову диктатуру в формі гетьманату, а згодом, коли буде встановлена тверда українська влада і коли нічого не загрожуватиме Україні, задекларувати республіканські засади. Новий український уряд повинен відразу запропонувати німцям сепаратний мир і відкликати українізовані частини з фронту на Батьківщину. Інші вважали, що такий план спричиниться до ворожнечі в українському таборі, врешті до руїни, отже, переворот треба спрямувати лише проти росіян, Центральну Раду залишити в ролі уряду, доповнивши її самостійниками. Поставивши росіян на коліна, вони розраховували довести автономістам, що ті бояться безсильного опудала.

Братство самостійників, до якого на початку червня вступив Микола Міхновський, ухвалило рішення розрубати «гордіїв вузол» і використати «той дорогоцінний скарб, що ним є розбуджена стихія національних почувань українських народних мас». На нараді ухвалено збройно виступити і перебрати владу й проголосити у Каневі на могилі Тараса Шевченка створення Української держави.

У плани було частково втаємничено командира Богданівського полку Юрія Капкана. Підполковник Капкан урочисто присягнув на вірність Самостійній Україні та впровадження революційного задуму Миколи Міхновського. Але Капкан присягу зламав і доповів про плани самостійників Винниченкові.

Полковник Капкан грав подвійну роль: і полуботківці, які готували повстання, і Центральна Рада та Генеральний військовий комітет, що були проти виступу, вважали його своїм.

Довідавшись про плани самостійників, соціалістичні керівники Центральної Ради відразу вислали до полку полуботківців делегацію, щоб нейтралізувати «їхній недобрий настрій». Але делегація нічого не добилася, «агітаційну промову Винниченка полуботківці збули мовчанкою, прийнявши її зовсім холодно».

У цей час, 3 (16) липня, в Петрограді підняли повстання більшовики. Центральна російська влада захиталася. Кращої нагоди, щоб скинути російське ярмо, годі було чекати. Ще вночі 3 липня вислано гінця до штабу Звенигородського коша Вільного козацтва з наказом проти ночі на 5 липня роззброїти московські ешелони, що на той час перебуватимуть на їхньому терені, й вирушити до Києва на допомогу полуботківцям, а меншу частину вислати в напрямку Христинівки і Знам’янки — з метою захопити залізничні вузли і не допустити передислокації ворожого війська.

Житомирській групі самостійників (старшини і козаки полку імені гетьмана Сагайдачного) було доручено захопити станцію Коростень. Чернігівським самостійникам наказано перетяти залізницю Гомель — Бахмач і захопити Бахмач. Сформована державниками частина в Полтаві мала захопити станцію Ромодан, а вірна частина з Кременчука — Знам’янку. Дислокований в Олександрійському повіті кінний полк, що перебував під впливом самостійників, ще 29 червня роззброїв росіян, забрав коней, перетворився на українську частину. І чекав наказу. В Одесі, крім Гайдамацького полку, на який самостійники мали значні впливи, був ще й український кулеметний підрозділ. За сприятливої ситуації ці частини мали захопити важливу вузлову станцію Вознесенськ. Слід відзначити, що Братство самостійників чи не на кожній більшій телеграфній станції мало два-три довірених телеграфісти, через яких можна було таємно передавати накази.

Третього липня 1917 р. полуботківці виставили низку ультимативних вимог до Центральної Ради і Тимчасового уряду: «Ми, українці-козаки, — говорилося в їхньому зверненні, — не хочемо мати свободи лише на папері, або пів-свободи. По проголошенні 1-го Універсалу (2-го Універсалу ми не визнаємо!) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього ми всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись із російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, поки що виганяємо зрадників без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємось Центральній Раді. Тоді вона пануватиме у Києві та по всій Україні як у власній хаті. Тепер же, коли починається повстання, ми виставляємо 6 своїх людей, котрі мусять усім кермувати».

Центральна Рада відкинула самостійницькі вимоги полку імені гетьмана Павла Полуботка і вкотре закликала від’їхати на фронт захищати «матушку Росію». Тоді 4 липня вранці відбулася нарада безпосередніх керівників повстання. Полуботківців представляли прапорщики Майстренко і Квашенко, поручник Романенко, молоді урядовці Осадчий та Сподаренко. Всі вони були членами Союзу української державності, а двоє водночас належали до Братства самостійників. Саме на цій нараді було розроблено конкретний план першого в новітній українській історії повстання проти росіян.

О 1-й годині ночі 5 липня 1917 р. полуботківці вирушили зі свого збірного пункту. Самостійники, які були у складі Богданівського полку (Віктор Павелко, Григорій Лук’янів, Калениченко та інші), влаштували справу так, щоб тієї ночі склади з амуніцією і зброєю вартували козаки-самостійники. Завдяки порозумінню було інсценізоване «захоплення» зброї. Подібним же чином «захоплено» зброю, набої і вантажні машини в 5-му авіапарку і залізничному батальйоні. Озброївшись, полуботківці увійшли до міста. До них приєднались дві сотні богданівців.

Свідком цього історичного виступу став член Центральної Ради Юрко Тютюнник. Він писав, що «рух мовчазної колони робив грізне враження». Юрко Тютюнник вибіг на вулицю і пішов поруч із колоною, «якій не було видно кінця». Тютюнник розпитував, «куди йдуть козаки». «На мої запити або зовсім не відповідали, — згадував він, — або говорили коротко і рішуче: