Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

Більше про татар Літопис Руський не пише жодного слова.

Ще один рік позначено так:

«У рік 6752 (1244) не було нічого» [18, с. 400].

Точно такими ж словами позначено 1242-ий. А то рік так званої Невської битви. Ми уже досліджували це питання у першій книзі «Україна-Русь».

Зазначимо додатково: під час події, що трапилася 1243 року, Великий князь Данило Галицький пішов назустріч «татарським богатирям Монману та Балаю» із Холма до Володимира, але, за літописом, «татарські богатирі», хоча просунулися значно далі за Володимир, до озера Світязь, князя Данила не знайшли «і вернулися». За законами Золотої Орди, яких хан Батий свято дотримувався, «богатирям Монману і Балаю» після повернення мусили відтяти голови. Що й учинили, а про князя Данила забули на довгих сім років. Зупинімось! Щось не в’яжеться у нашій розповіді!?. Хоча за Літописом Руським і законами Золотої Орди все цілком правильно тільки тому, що до Літопису Руського московитами закинуто звичайний «доважок брехні», — нібито згадане чинив особисто хан Батий. А насправді — це справа рук улусного хана Бувала (Мовала), звичайно, — з дозволу Батия.

На нашу думку, так улусний хан Бувал (Мовал) відреагував на скаргу вцілілих болохівських князів, які йому поскаржилися. За Літописом Руським, із 1241 до 1250 року володіння Великого Галицько-Волинського князівства не пов’язані з Золотою Ордою та ханом Батиєм.

Отож, вірно обравши стратегічну лінію опору татарам хана Батия, Данило Галицький зумів зберегти незалежність своєї країни. А діючи рішуче та жорстоко проти внутрішніх ворогів, князь спромігся ще на ранній стадії винищити вогнем і мечем заколотників. Важливо розуміти, що внутрішній безлад завжди впливав на державу більш руйнівно, ніж зовнішні загрози.

Але головне, що зробив Великий Галицько-Волинський князь Данило у ті важкі для України роки, — це зупинив агресію католицького Заходу на землі Русі.

Нам слід пам’ятати: ще 1214 року в місті Спіш під тиском Папи Інокентія III угорський король Андрій II та польський король Лєшко Білий ухвалили рішення про відторгнення від Великого Галицько-Волинського князівства та приєднання до Польщі Перемишльського і Берестейського удільних князівств, а до Угорщини — Галичини… Одночасно Папа наполягав на окатоличенні всієї Галицько-Волинської землі, або, хоча би, про унію, тобто входження під його, папський, патронат. Хоча сучасні українські історики, намагаючись зберегти добрі стосунки з католицькою церквою, повністю замовчують те головне, стратегічне питання, зводячи всі українські чвари до «нерозумного галицького боярства». Цілком зрозуміло, що саме зовнішній релігійний тиск призводив до внутрішнього протистояння.

Тому Великий князь Данило Романович був змушений постійно чинити спротив різним зазіханням як на свою особисту владу, так і на територію своєї держави.

Головна битва між об’єднаним військом Данила Галицького і Василька Волинського, з одного боку, та військом поляків, угорців, галицької боярської опозиції та тевтонських найманців, з другого боку, відбулася 17 серпня 1249 року під містом Ярославом на річці Сян.

Літопис Руський подає цю битву під 1249 роком. Що є надзвичайно цікавим і достовірним фактом! Про те поговоримо нижче, а про саму битву — в третьому томі книги, коли вестимо річ про славетні звитяги українського народу.

Отож, чому дата битви 1249 рік є більш достовірною за 1245-ий?

Справа в тому, що звістка про битву і перемогу князя Данила над поляками та угорцями могла досягти ставки хана Батия не раніше ніж за 2 місяці. Тобто 15–17 жовтня. Якщо повідомлення про звитягу і посол хана до князя Данила Галицького рухалися зі швидкістю руху Плано Карпіні від Києва до ставки Батия (із 4 лютого 1246 р. до 6 квітня 1246-го), то посол міг потрапити до князя Данила тільки у грудні місяці. Звідціля: Данило Галицький не міг добиратися з Києва до Переяслава човном, як про те говорить Літопис Руський. Щось тут не сходиться. Такий маємо розклад, якщо битва відбулася 1245 року. Та якщо битва сталася 17 серпня 1249 року все гармонійно збігається. А поїздка Данила Галицького до хана Батия взимку 1250 року, згідно із Літописом Руським, є цілком мотивованою і переконливою.

Не забуваймо про більш ніж десятилітню працю добре відомої катерининської «Комиссии по составлению записок о древней истории, преимущественно России».

Окрім східного вектора, був ще й західний. А він теж пов’язаний з датою битви 17 серпня 1249 року:

— у 1250 році угорський король Бела пропонує віддати заміж свою доньку Констанцію за сина Данила Галицького — Лева;

— у 1252 році, за Літописом Руським, король угорський Бела просить у Данила допомоги проти німців;

— У1253 році Папа Римський Інокентій вперше пропонує князю Данилу своє «благословення…, вінець, і сан королівський»;

— у 1255 році «…прислав Папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан…» [18, с. 412].

 Коронація князя Данила Галицького

Така поведінка угорського короля і Папи Римського була спричинена перемогою князя Данила Галицького під Ярославом. Нічого подібного ми не бачили після 1245 року. Варто розуміти, що всі наведені літописні події взаємопов’язані між собою. Є ще один надзвичайно цікавий доказ битви 1249 року. Папа Римський впродовж 1245–1248 років вів постійні перемовини з Великим руським князем Данилом про надання йому королівського титула. Послухаємо:

«Одночасно розпочались перемовини з папським першопрестолом (Данила Галицького. — В.Б.) через посольства Плано Карпіні (1246–1247 рр.), ігумена Григорія (1247 р.), листування, яке (раптом. — В.Б.) призупинилось у 1249–52 рр.» [53, с. 22].

Призупинити листування Папського престолу з князем Данилом могла зумовити тільки дуже поважна причина. Якою і був розгром князями Данилом та Васильком 17 серпня 1249 року навали католицьких королів на Україну з благословення Папи. Маймо на увазі, що католики-хрестоносці 1204 року, під час четвертого хрестового походу,