Оксана Ігорівна Усенка - Все правильно

тебе підмінив? Не знаю, хто той добрий чарівник, але я перед ним в боргу - він мені повернув кохану жінку, замість вічно заклопотаної баби!
-Так вже й баби?
-А то. Тобі останнім часом, що не зробиш, все було не так. Не те приготував, не так прикрутив, не туди пішов, не те купив…
-То я така прискіплива стала?
- Скоріше стомлена і роздратована… А нащо так постійно поспішати? Все життя біжимо, а попереду ж все одно тільки кладовище.
- Оптиміст ти Колю.- напрочуд весело розсміялась жінка.
- Ще який. Так пішли по морозиво?
- Пішли. Тільки Оленці теж купимо!
-Авжеж…

Ліза проводжала очима літню пару, що зараз нагадувала двох молодят, і щиро раділа, за них. Було приємно спостерігати таке відношення одне до одного в літніх людей. Шкода, що Катя цього не бачить…

Женя

2016р

Женя сидів з цигаркою та чашкою міцного чаю біля вікна і дивився з одинадцятого поверху на залитий дощем нічний Київ. Шалена гроза відгриміла і пішла, а дощ лишився. Тихий, спокійний. Чоловік відкрив вікно, вдихнув свіжого вологого повітря, провів поглядом тонку смугу диму, що стрімко вирвалась на волю з кімнати.

- Чого ти тут в темряві стоїш? – жінка, що вийшла зі спальні завернувшись в простирадло, ввімкнула світло і підійшла до нього.

- Та так… Думаю.

- Про втрачену жінку?- білявка, наче все-все розуміючи, криво посміхнулась.

- Чому про жінку? Та ще й про втрачену?- здивовано подивився на свою нічну гостю Женя.

- Тому що про справи так не думають. Не в темряві, наодинці з цигаркою, коли в ліжку в тебе не порожньо. До речі, дай мені. - Жінка дістала з пачки «Chesterfield» і почекала поки Женя піднесе вогонь.

- Цікава версія, але не правильна. Я думаю про справи.. – посміхнувся Женя. Попри показну легкість, навіть, прагматичність стосунків з цією діловою красунею, він не вважав за потрібне повідомляти, що вона вгадала на всі сто. В душу таких не пускають, ні за яких обставин. Але, все одно цікаво, чому українські жінки такі неймовірно проникливі? Ось вийшла жінка, яку він знає кілька годин, (навіть, якщо включити сюди вранішнє спілкування) після гарного сексу і з порогу, одним оком кинувши, сформулювала, як його стан так і причину. Недарма його англійський шеф, неодноразово повторював з замріяним виглядом «О, Київ…Містичне місто, містичні жінки…» Мабуть, також мав змогу їх оцінити.

Взагалі-то, шеф сам планував їхати до Києва, але, в останню мить щось там не склалося, і поїхали вони з Андрієм. На їх совісті було укласти з потенційними партнерами договори на постачання техніки. І хоч Україна вважається не дуже перспективний клієнтом, (дуже вже рівень життя різний, та платоспроможність) але і тут є сегмент ринку, який зацікавив їх роботодавців. Продаж високоточної техніки, яка використовується в садівництві, будівництві футбольних полів, площадок для гольфу, була тут актуальна. Як не дивно, але в цій країні в даних сферах крутились непогані гроші, а вітчизняних виробників пристойних аналогів подібного товару не було. Український ландшафтний дизайн, був досить на високому рівні, і міг запропонувати адекватну ціну на те, що їм було необхідно, для подальшого росту. Та що там, прогулюючись сьогодні по одному доволі сучасному розпліднику, Женя, хоч і не профі в озелененні (то парафія Андрія), був здивований сучасністю його організації та обізнаністю людей, які там працювали. Взяти хоч головного інженера-ландшафтника, чоловіка років п’ятдесяти, який так бадьоро спілкувався на латині з їх англійцем-архітектором, що в якийсь момент перекладач з нещасним виглядом попросив перекласти йому, про що власне розмовляють його підопічний та українець. І це при тому, що цей цікавий чоловік, англійською, як і більшість людей, що вивчала її за радянських часів, міг сказати тільки щось на кшталт « I speak English not very well.» і то не факт. Та, як виявилось, то зовсім не причина не знайти спільну мову з «колегою по цеху».

Але латина то таке, та Женя, хоч і не очікував побачити на полях замурзаних кріпосних, був морально не готовий до настільки європейського підходу українців в даній сфері. Так, в них багато чого не було (якраз добре, бо що б він їм тоді продавав), але тенденції, бажання, напрямок розвитку! Ні, це вже явно не та пострадянська країна, яку він колись відвідував. Він тринадцять років не приїздив в Україну, і за цей час вона пройшла великий шлях. Багато це чи мало для країни? А для людини? Тринадцять взагалі містичне число, але начебто у слов’ян воно щасливе? То може хоч цього разу?...

- Женя… Можливо своїм партнерам ти і вмієш гарно брехати, але зараз ти явно не в формі. Які справи з таким обличчям? Ти мені зараз нагадуєш довгий перелік знайомих, які залицялись до однієї моєї подруги.

-Чим це?

-Такі ж очі побитого собаки, що вважає дії господарки правильними попри те, що саме з її вини приходиться спати на морозі просто на снігу.

- В тебе така жорстока подруга? Всіх на мороз виставляла? - посміхнувся чоловік.

- Так, можна і так сказати. Але вона не жорстока… просто…, просто холодна. В неї завжди голова була замість серця, а логіка замість емоцій та потягів тіла.

- Мабуть вона тебе ніколи не розуміла?

- Ніколи, принаймі в частині кохання. Це я можу приїхати до чоловіка, мотивуючись лише бажанням, лише заради гарного сексу. В неї ж, навіть думка така не з’явилася б.

- Тоді дивно, що вона твоя подруга.

- Нічого дивного. Саме різні люди найкраще комбінуються. Вона просто не така як я. Але, саме поряд з нею я найчастіше відчуваю себе живою. Починаю вірити в те, що людьми керують не лише низькі та прагматичні потреби, а і дивні пориви душі, що існує закономірність, прив’язка подій нашого життя до якихось кармічних законів.

-Ти ж кажеш вона холодна. Які ж пориви душі?

-В неї холодне серце, а душа… Душа нагадує океан… який спантеличує, збиває з толку, змушує переоцінювати себе, правда, в тому океані можна випадково і втопитись. Що представники вашої статі регулярно і роблять. Бідненькі. – розсміялась, якось через силу, білявка. - Та то пусте. Тобі це точно не загрожує.

- Чому?

- Бо зазвичай, ми не ділимо чоловіків. Смаки різні. Вона в мене не ведеться на білявих красунчиків з