Віктор Суворов - Беру свої слова назад

мемуарах він цих рабів війни не згадував і про них не роздумував. Але народ про це знав і без Жукова. У ті роки, коли Жуков нібито писав мемуари, Володимир Висоцький на всю країну сказав про штрафні батальйони, не чекаючи, коли дозволять говорити правду.

Можливо, не прийшов час говорити про те, що населення західних областей гітлерівців хлібом-сіллю зустрічало? Жуков про це не згадав. Але ми ж знали про це з розповідей свідків, з великої книжки Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Кузнєцов не чекав тих прекрасних часів, коли можна буде торкатися будь-яких тем і питань. Він просто писав правду.

Про що ще не прийшов час говорити? Про втрати? Жуков ніде жодним словом не згадував про втрати Червоної Армії. Але й без Жукова народ знав, що втрати були неймовірними. І без Жукова чесними дослідниками була обчислена цифра втрат. І вона далеко перевершує 7 мільйонів, оголошених при Сталіні, 20 - за Хрущова і 27 - за Горбачова. (При Горбачові до сталінської цифрі додали хрущовську й отримали нову, найправдивішу.)

Важко зрозуміти позицію видавців мемуарів Жукова. Елементарна чесність вимагає виготовити штамп «Багато про що говорити ще передчасно. Жуков» і друкувати жирними червоними літерами поперек кожної сторінки його мемуарів.

Заява Жукова про те, що час казати правду ще не настав, є головним свідченням проти його книжки «Спогади і роздуми». Після такої заяви чесна людина просто не стала б писати ні єдиного слова або написала б усе, що думає, все, що вважає правдою, запечатала б у трилітрові скляні банки і закопала б у саді. А ще треба було написати лист нащадкам: правду про війну в XX столітті говорити не дозволяють, але я її для вас зберіг, ось вона, читайте! Але Жуков, оголосивши, що правду казати не настав час, поставив свій підпис під твором у 700 друкованих сторінок.

Подумаймо: якщо в цьому творі правда про війну не міститься, тоді чим же він наповнений? Якщо правда відпадає, то що залишається?

Заява Жукова - головне свідчення на користь «Криголама». Критиків прошу мене не турбувати і мені не докучати до того моменту, поки не буде опублікований список заборонених тем, які, на думку Жукова, не прийшов час обговорювати.

Розділ 2
Про справжні погляди великого полководця

Тоталітарна держава управляє думками, але не закріплює їх. Вона встановлює неспростовні догми і змінює їх день у день. Ось приклад відвертий і грубий: будь-який німець до вересня 1939 року повинен був ставитися до російського більшовизму з жахом і огидою - з вересня 1939-го він повинен виявляти симпатію до нього й захоплення. Якщо Росія й Німеччина вступлять у війну один з одним - що легко може статися в найближчі роки, - ми будемо присутні при настільки ж раптовому повороті на 180 градусів. Чи є сенс підкреслювати, які результати цього для літератури?

Джорж Орвел. Література і тоталітаризм. Текст передачі Бі-бі-сі 19 червня 1941 року – 1 -

Полковник А. Кочуков, один з найзавзятіших захисників Жукова, відверто розповів про те, як створювалися військово-історичні шедеври:

«Дві обставини привели мене колись у будинок генерала армії Івана Володимировича Тюленева. «Горіла» ювілейна стаття, присвячена 80-річчю Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко. Тези її були «зорієнтовані» на маршала Москаленка, але він відмовився поставити під матеріалом свій підпис... З ювілейною статтею особливих труднощів не виникало. Іван Володимирович Тюленєв прочитав і підписав її, хоча й зауважив:

- Мало й сухо ми пишемо про маршала Тимошенка»

(«Красная звезда», 20 лютого 2002 р.).

Ось так все у нас просто. Розгортаємо газету й читаємо мудру статтю генерала армії Івана Володимировича Тюленева. А при іншому розкладі могли б читати ту ж статтю і похвалити мудрість Маршала Радянського Союзу Кирила Семеновича Москаленка. Статтю підготували для Москаленка. Вона йому не сподобалася. Нічого страшного. Підписав Тюленєв.

Кочуков розповідає, що маршалу Москаленку підготували лише тези, а потім проговорюється: Тюленеву він віз не тези, а готову статтю. Полководцю залишалося тільки прочитати і підписатися. Він це і зробив. Ще й пожурив: ох, письменники, слово казенне, а треба душу вкладати!

Хто ж був справжнім автором, ми ніколи не дізнаємося. Можливо, сам Кочуков. А, може, Кочуков тільки возив статтю на підпис, а писали її хлопці рангом нижчі.

Те ж саме дізнаємося і про мемуари Жукова. Розповідає В. Комолов, керівник авторського колективу мемуарів Жукова: «Мені, наприклад, довелося вивчити близько 250 книжок і брошур з військової історії, зробити масу виписок ...» («Красная звезда», 12 січня 1989 р.). Офіційно автори мемуарів Жукова іменувалися редакторами. Сам Комолов - головним редактором. Але редактору нема чого вивчати 250 книжок з військової історії і робити масу виписок. Цим автор повинен займатися.

І ще: мемуари - це спогади. Що згадав, то й пиши. А якщо зібрав відомості з сотень чужих книжок і вписав у свою, то це - все, що завгодно, але тільки не мемуари.

– 2 -

Чарівне самовдосконалення жуковських текстів особисто мене приводить у захват і трепет. Приклад з початкового періоду війни.

У червні 1941 року в районі Мінська був оточений і розгромлений Західний фронт. Загинули всі чотири армії цього фронту. На початку липня за рахунок стратегічних резервів Сталін створив новий Західний фронт, але й він тут же потрапив в оточення. Знову - чотири армії. Тільки тепер в районі Смоленська. А це - головний стратегічний напрямок війни.

Винним за