Антон Дмитрович Мухарський - Доба. Сповідь молодого «бандерівця»

з чоловіками вона поводила себе незалежно і впевнено, що давало мені привід так думати. В той час як я… А от зі мною справи дійсно були кепські. Окрім, як кажуть у світських колах, «вуличної освіти» у сексуальному питанні я нічого не знав. Недолугі відомості про секс з радянських фільмів кастрованих цензурою, що на свій розсуд вирізала з кіноплівки еротичні сцени, аби поштучно продавати ті кадри, типу лагідне порно по карбованцю штука, впевненості мені не додавали. Прочитані медичні книжки про фізіологію жінок та чоловіків зі страшними картинками жіночої піхви та чоловічого члена скоріше нагадували інструкції з громадянської оборони та навівали думки про ядерний вибух, аніж сприяли пробудженню любовних почуттів. Світова література в радянському перекладі еротичні сцени теж не вітала. Ну, де ж, дідько забирай, отримати той сексуальний досвід, адже, як заявила одна глядачка на прямому телемосту між Вашингтоном та Москвою у програмі Познера, «В СССР — секса нет!». А от і ні, сука, є!!! Вірніше, має бути!

Залишившись сам на сам зі своїми страхами у чеканні на Іванну, я потроху впадав у відчай і, як відповідальний студент театрального інституту, згадував шекспірівських Ромео і Джульетту, у яких, судячи з опису класика, все вийшло з першого разу. Проте надія на Шекспіра у моєму випадку — невелика втіха. Не знаю, як там за шекспірівських часів, але за часів розпаду Радянського Союзу — два цнотливця у ліжку — це дійсно трагедія, куди там «Ромео і Джульєтті»! Навіть у собак, пардон (на що вже природні тварі, у яких головує інстинкт і нема усіляких там інтелігентських рефлексій), й у тих першого разу без інструктора не завжди все виходить!

Словом, страх — цупкий і чорний, страх, що паралізував волю й почуття, схожий на ракові метастази, розпускав в моєму тілі й душі свої слизькі щупальця. Чесно зізнаюся, мені навіть захотілося втекти, і єдине, що зупинило мене від цього ганебного вчинку — книжка Джека Лондона на полиці. Я згадав його кращі оповідання з циклу «Смок та Малий», і мені стало соромно, адже Джек Лондон був, є і лишається одним з найулюбленіших моїх письменників.

Замість сидіти на ліжку я почав діяти. Рвучко встав і почав ходити кімнатою, намагаючись вгамувати приступ липкого відчаю. Чомусь пригадалася мудрість якогось філософа, що проголошувала: для повної перемоги диявола потрібно лише одне — щоб гарні люди нічого не робили. Я вважав себе гарною людиною, а тому робив дихальну гімнастику, намагався думати про щось гарне, відсмикнувши фіранку, визирав на двір, де, не дивлячись на пізній час, юрмилася купка студентів-старшокурсників. Але нічого не допомагало. Хвилини тяглися нескінченно, а страх, хоч і ущухнув трохи, але забився кудись в глибину кишок і в будь-яку мить був готовий атакувати знову.

Проте і я боронився, як міг. Замість плутатися у шмаркачках, я почав вибудовувати модель власної поведінки. Почну відразу з поцілунків! — вирішив я досить доречно, згадавши свій набубнявілий тюльпан у той момент, коли ми нещодавно цілувалися на балкончику, потім підведу до ліжка і, цілуючи, повільно почну її роздягати. Роздягнувши ж, почну цілувати груди, бо в усіх довідниках говориться про те, що груди — одна з основних ерогенних жіночих зон. Потім, вже роздягнувши її остаточно, повалю на ліжко й почну стимулювати як його… Ну як його!? Ага згадав! Клітор! «… Перед тим змастивши пальці слиною чи гігієнічним кремом», — вигулькнула враз якась дебільна цитата з довідника про статеві відносини. Але б знати, де знаходиться той клятий клітор!!! «Клятий клітор!» — вигукнув я спересердя вголос і, не зважаючи на майже шоковий стан, оцінив про себе милозвучність цього словосполучення «клятий клітор». Наслинивши пальці і упевнившись в тому, що слина в роті таки ще є, я витер її об ліжко і продовжив моделювати свою еротичну поведінку далі. І якщо з поцілунками і стимуляцією жіночих ерогенних зон у мене хоч якось складалося, то з подальшими діями бачився мені цілковитий капець. Адже далі треба було пускати у бій, так би мовити, важку артилерію. А от цього у мене в наявності насправді і не було. Мій такий палкий та твердий тюльпанчик від страху та непевності заховався десь у животі, і я, помацавши там, де він зовсім недавно гордовито бубнявів, знайшов тільки геть безвільну м'якість. Тобто я не мав ані краплини впевненості у тому, що в потрібний момент він у мене виявиться ерегованим настільки, щоб провести теургічний акт проникнення в святая святих.

Проте в коридорі почулося грюкання зовнішніх дверей, кроки… І то були її кроки. Вирішивши діяти за планом, я кинувся назустріч моїй Суламіфі і, наче андалузький бик, що кидається на тореадора, затулив їй рота смертельним поцілунком. Вона аж зойкнула, бо стовідсотково не чекала такої сприті від свого коханого. В якомусь греко-римському стилі я довів налякану партнерку до ліжка і єдиним кидком через стегно опустив її на матрац. «Треба вимкнути світло!» — наскоро прошепотіла Іванка, коли під час кидка мої вуста на мить відірвалися від її нижньої щелепи. Думка була слушна, і я півником молодим стрибнув до вимикача і запустив у кімнату рідке світло вуличних ліхтарів, у якому і минали всі подальші дії. Потім я знову повернувся до своєї коханої, яка зустрічала свого палкого цуцика у дивний спосіб, а саме: розшнуровувала чоботи. Цей безневинний жест, що теж свідчив скоріше про її розгубленість, я у своєму любовному мареві розцінив, як найвульгарніше підтвердження жіночої хтивості, що воліє якнайшвидше вдовольнити свої плотські інстинкти. «Зажди, я сам», — якомога еротичніше проказав я із пересохлим від жаху горлом і заповзято почав борюкатися із шнурками, видираючи у долі час для роздумів про те, що ж робити далі. Знявши з Іванни чобітки, я провів рукою по нозі і заповз під коротеньку спідницю, пестячи її стегна.

Потім все було приблизно так, як я собі намудрував. У кілька прийомів роздягнувши дівчину (вона, до речі, мені в цьому дуже делікатно й ніжно допомагала), я нарешті дістався до того пункту наміченої програми, який називався «стимуляція ерогенних зон». Висолопивши язика, я, зашерхлим від зневоднення м'язом, облизував її тугі дівочі груди і паралельно десь щось намагався стимулювати у зоні паху, з жахом констатуючи абсолютну відсутність будь-яких тектонічних зрушень у зоні мого зів'ялого тюльпана. Іванна ж, певне, мені теж підігрувала, імітуючи пристрасну насолоду. «А може, їй дійсно подобається те, що я з нею проробляю?» — майнула головою думка, і раптом мені стало якось легко. Зараз, аналізуючи той