Владі Вал - Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал

- Я знаю, що ти мене любиш! - Мімоза усміхнулася. - То що, ти врятувала мого Сайлоса?

- Так. Я зробила для цього все, що було в моїх силах. Тепер я - менеджер їхньої команди! - гордо заявила Едельвейс, розмахнувши руками.

- Це ж просто супер! Тепер я зможу бути на всіх їхніх тренуваннях! - запищала від захвату Мімоза.

- Збирайся! До першого заняття десять хвилин! - безжально спустила її з небес на землю Едельвейс.

Мімоза одразу зіскочила з ліжка й побігла вмиватися. За кілька хвилин вона повернулася, натягнула жовту блузку під чорний піджак, жовті колготи під чорну спідницю. Узувши високі чорні чоботи, що сягали вище колін, вона вибігла, навіть не зачинивши двері.

Едельвейс тільки зітхнула. "Мімоза така Мімоза", - подумала вона, взяла зі столу два зілля-енергетики, зачинила двері та вирушила до казематів, щоб забрати своїх підопічних. Її думки й далі були поглинуті сестрою.

Вони з Мімозою були абсолютно різні. Лише два роки різниці, а прірва між ними здавалася безмежною. В дитинстві вони разом гралися й бешкетували, але їх виховували по-різному. Едельвейс — як спадкоємицю, Мімозу — як наймолодшу улюбленицю. Її балували, дозволяли все, просто любили без жодних умов. Як і Едельвейс, звісно, але не в такій мірі. Їй не була потрібна вся увага, вся любов, вся турбота. Вона належала до тих, хто більше дає, тоді як Мімоза - до тих, хто бере.

Матінка часто казала, що Мімоза народилася, щоб її любили.

Вона була ангелочком. Найбільше з усіх сестер схожою на матір. Золоте волосся кучерями спадало на плечі, маленький охайний носик, пухлі губи, що здавалися завжди вологими від персикового соку. Ніжна, фарфорова шкіра. В дитинстві Едельвейс здавалося, що її сестричка - це жива лялька.

Врода молодшої з Ешалот була чарівною. Це була краса фей. Єдине, що в неї залишилося від батька, - очі. В усіх трьох сестер були сірі очі. Але темперамент у Мімози був материнський. Вона з дитинства була навіжена, весела, постійно сунула свого охайного носика туди, де його не чекали, й ніщо не могло її зупинити.

Коли її батьки дізналися про благословення Королеви Фей, Мімозі було шістнадцять. Їй усе пояснили й виховували, слідуючи традиціям народу фей — у повній вседозволеності.

Її першою пристрастю стало зіллєваріння, яке захопило її повністю. Із листів Едельвейс знала, що для Мімози навіть збудували лабораторію в особняку. Другою пристрастю став юнак, з яким їй влаштували заручини — він ідеально підходив під усі критерії. Але вісімнадцять років стали для неї переломним моментом. Завіса закоханості впала - як і в Едельвейс колись, але без руйнівної бурі. Мімоза просто втекла з-під вінця й сховалася в Академії на пагорбі.

Довгий час вона уникала старшої сестри, але через кілька місяців перестала ховатися. Втім, про те, що змусило її втекти з дому, не сказавши нікому ні слова, Мімоза не розповіла. В академії вона потрапила на факультет захисту, і дуже швидко всі дізналися про її неймовірні зілля. Проте випробовувати новаторські відвари добровольців було небагато.

Третьою одержимістю Мімози стало дике полювання. Після першого ж матчу вона стала його пристрасною шанувальницею. Тому, коли молодша сестра прибігла до Едельвейс у сльозах, благаючи врятувати двох гравців і всю команду, вона не змогла відмовити.

З такими думками напівкровка дійшла до казематів, які використовувалися лише в крайніх випадках. Приставивши до магічного замка червоний рубін, що заміняв чорний нефрит на її зап’ясті, вона звільнила двох адептів із темного заточення.

На світло вийшли двоє пом’ятих юнаків, одягнених лише в штани. Вони були бліді, із синцями та подряпинами по всьому тілу. Один був вищий за Едельвейс на голову, а інший - одного з нею зросту, проте втричі кремезніший.

Вона мовчки простягнула їм склянки з еліксиром - витвором її молодшої сестри.

- Це отрута? Чи так у вас магію відбирають? - недовірливо покосився на неї високий адепт.

- Це зілля-енергетик, спеціально для вас, - відповіла Едельвейс, знову не розуміючи, за що їй таке покарання.

Юнаки переглянулися, знизали плечима й випили зілля до останньої краплі. Блідість миттєво зникла. Щоки порожевіли, синці й порізи затягнулися, магічні потоки вирівнялися.

- Я ще ніколи себе так добре не почував! - потягнувся кремезний адепт.

- Якщо дізнаєтеся ціну цього зілля, то захочете знову почуватися побитими й виснаженими, - підмітила Едельвейс.

Юнаки знову переглянулися. Напівкровці навіть здалося, що вони спілкуються телепатично, але вона вирішила не втручатися в їхні дивоглядки.

- Дякую, звісно, але… ти хто? - нарешті озвався високий адепт.

Едельвейс відзначила, що він, схоже, тут розумніший.

- Нарешті! - процідила вона крізь зуби, натягнувши посмішку.

Вона завжди так робила. Коли її щось дратувало чи виводило з рівноваги, вона змушувала себе усміхатись, переконуючи, що все гаразд, що сонце світить, квіти цвітуть і життя прекрасне.

- Я ваш менеджер команди академії з дикого полювання. І, окрім цього, ваш наглядач, - її голос набув підкреслено солодкого тону. - Якщо ви знову утнете якусь дурницю, вас чекає виключення й життя без магії.

Завершивши промову широкою посмішкою, Едельвейс розвернулася й попрямувала до виходу. Запах вогкості й плісняви тиснув на легені.

- Наглядач? - повторив високий адепт, слідуючи за нею. - І яке в нас покарання?

- По-перше, місяць чергувань на кухні.

- Але в нас матч з Імператорською Академією! - перебив її кремезний адепт.

Едельвейс із надією подумала, що це, мабуть, не Сайлос. Адже не може ж її сестра фанатіти від цього примата?

Проігнорувавши його, вона продовжила:

- По-друге, експедиція в безмежний заповідник.

Їй подобалася ця частина покарання, бо це можливість вдихнути повними грудьми.

- По-третє, ви станете добровольцями для магів-менталістів у цьому семестрі.