Love - Шепіт століть, Love

Розділ 7. Початок у кінці

Ліна стояла з фотографією в руках. Її пальці тремтіли, а в серці щось пульсувало — спогад, який був не її… і водночас її до болю.

> «Згадай, де все почалося.»

 

Вона згадала дивну бібліотеку, куди її вела бабуся ще в дитинстві. Там, серед старих книг, була одна — без назви. В ній були уривки зі снів, знайомі імена, фрази з інших епох. Вона побігла туди.

Книгар звільнив їй шлях, не сказавши ані слова. І вона знайшла її — стару, шкіряну, запилену. Відкрила. Перша сторінка:

> 1651 рік. Любов, яка кинула виклик долі.

 

Очі Ліни наповнилися сльозами. І тоді — все закружляло. Біль, світло, спогади, які прорвали реальність. Вона впала на підлогу — і прокинулась у… лісі. У сукні з льону. Її серце калатало. Попереду — битва. Козаки. І… він. Арсен. Але в іншому тілі. Він її не пам’ятав.

> — Панно? Ви поранені?

 

> — Арсене… Це я. Ми маємо змінити минуле. Інакше нас знову розлучать.

 

Йому було важко в це повірити. Але її очі — впізнав. Як і душа. Вони втекли разом. Як і колись. Але тепер — вона знала, як зняти прокляття.

Їм потрібно було знайти ту, хто його наклала — зраджену жінку, яку в одному з минулих життів Арсен не врятував. Її душа стала тінню між світами. І тільки прохання прощення могло повернути їм свободу.

Вони знайшли її — біля старого джерела. Очі її були мов попіл.

> — Ви знову прийшли? Ви щоразу кохаєте одне одного — а я щоразу гину на самоті…

 

> — Пробач, — сказав Арсен. — Я обрав неправильно. Я не знав… Але зараз — ми прийшли, щоб покласти край.

 

Жінка торкнулася їхніх рук. І мовчки зникла. Ліс затих. Світло стало м’яким.

> Прокляття зникло.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍