Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

2 Розділ

— Маланочко, любуся, прокидайся, — лагідно шепотіла тітонька, обережно торкаючись мого плеча.

— Тітонько, сьогодні ж вихідний, — промовила я сонно, не відкриваючи очей, і повернулася на інший бік, намагаючись повернутися в обійми сну.

— Любуся, сьогодні кермаш, ти ж не забула? — її слова пролунали, як легкий дзвіночок, пробуджуючи мене остаточно.

Я миттєво розплющила очі, і сон як рукою зняло.

— Ой, з голови зовсім вилетіло! Сьогодні ж щомісячний базар у Малій Кілії! — захвилювалася я, швидко накидаючи на себе одяг.

— Якщо підеш через ліс, то встигнеш до самого початку, — порадила тітонька, виходячи з кімнати.

Я ледь помітно скривилася, згадавши всі ті сумнівні пригоди, які вже траплялися в тому лісі. Але ж це єдиний кермаш, де можна купити потрібний шовк. Якщо я не встигну сьогодні, то залишусь без сукні, а свято вже на носі. Сім'я шовкопрядів буває лише раз на місяць, і тільки в Малій Кілії, тому черга до їхньої лавки завжди стоїть ще до того, як сонце зійде над горизонтом.

Я швидко вмилась, змиваючи останній сон, та накинула одяг, обережно складений тітонькою. Та й побігла з будинку, хапаючи на ходу свою сумку.

— З'їж щось на базарі, щоб не була голодна, — крикнула мені навздогін тітонька.

— Ага, — відповіла закриваючи за собою двері та зіскакуючи з ґанку.

Ранкове сонце теплим світлом розсіяло залишки нічних страхів, нагадавши про безтурботність дитинства. З малих років мене називали відважною, навіть сміливішою за хлопців, адже я завжди без страху мандрувала найтемнішими і малолюдними місцями. Але тепер мені здавалося, що та хоробрість залишилася десь далеко, разом із дитинством.

Швидко крокуючи до околиць містечка, я зупинилася біля знайомої розвилки. Перша дорога, залита сонячним світлом, тяглася полями й лугами, ведучи до Малої Кілії. Інша ж, значно коротша, пролягала через темний ліс.

Ризикнувши, я крокувала стежкою, що губилася між тінями високих деревами, вірячи, що обійду небезпеки заради чудової сукні. Посміхаючись до власних думок, мимоволі вслухалася в кожен шурхіт, відчуваючи, як спиняюся на кожен звук, кожен рух серед листя. Розум підказував, що вдень боятися нема чого, але ліс не відпускав просто так, змушуючи тримати насторогу.

Поступово відчуття тривоги розсіялося, і з кожним кроком я розслаблялася все більше, починаючи насолоджуватися ранковими пахощами, співом птахів, що перегукувалися десь угорі, та м’яким шелестом листя під ногами.  Ліс знову був добродушним до мене.

Та щойно я вийшла з лісу, до мене долинули знайомі звуки базарного гомону — галасливі викрики торговців, дзвін монет і сміх. Я пришвидшила крок, трохи шкодуючи, що не встигла раніше, щоб побачити перші ятки. Протискаючись крізь юрбу до лавки шовкопрядів, я роззиралася довкола. Хоч Мала Кілія і була меншою за Велику Кілію, моє містечко, але саме тут збирався найбільший кермаш околиць, куди з’їжджалися найкращі майстри, наче цей невеликий базар був серцем цілого краю.

На всі боки лунали вигуки зазивак: «Свіжий мед, щойно з пасіки!», «Рідкісні мінерали з далеких островів!», «Настоянка від усіх хвороб, підходьте, не шкодуйте монет!», «Амулети, обереги, зілля!». Я проходила повз інші лавки, не зважаючи на їхні принади, бо моя мета була одна — шовк для святкового вбрання. Ця покупка була не з дешевих, але я збирала на неї пів року, мріючи одягнутися, як справжня леді, на свято Літах.

Підходячи до лавки, я побачила, як її господар починає замикати дверцята.

— Зачекайте, що ви робите? — вигукнула я, відчуваючи, як хвиля розпачу підступає до горла.

— Вже все розпродано, дівчино. Приходь за місяць, — сказав невисокий чоловічок, голова родини шовкопрядів.

— Але кермаш тільки—но почався! Хоч щось ще повинно було залишитися? — відчайдушно намагалася я вмовити його.

— Якби не свято, щось би залишилося. Але сьогодні останній базар перед Літах, усі готуються, — промовив він та швидко зник з очей.

Відчуття розчарування огорнуло мене, і я залишилася стояти на місці, спантеличено дивлячись на зачинені дверцята лавки.

Я розчаровано пленталася через базарний натовп, носками збиваючи пилюку з землі. Намагалася знайти щось позитивне в ситуації, та окрім того, що зекономлю трохи грошей і більше відкладу на свій будинок мрії, не знаходила нічого втішного. Якщо куплю звичайну тканину чи вже навіть готову сукню, буду, як усі інші, звичайною, як і завжди. А так хотілося хоч раз у житті відчути себе справжньою принцесою.

Проходячи повз лавки з уже пошитими сукнями, я зітхнула і підійшла ближче, розглядаючи розвішані вбрання.

— Така ладна пані, вам буде личити все, що б ви не одягли, — звернулася до мене пишногруда продавчиня в яскравій фіолетовій сукні з блискітками.

— Ага, але хотілося чогось особливого до свята, — відповіла я, ледь стримуючи розчарування в голосі.

— Знаю, ти не перша, хто не встиг до лавки шовкопрядів, але хіба одяг прикрашає людину?

— А хіба ні?

— Це людина може бути справжньою прикрасою, ось дивись, — вона приклала до мене сукню глибокого смарагдового відтінку і підвела до великого дзеркала. — Твій розмір.

Сукня справді була гарною, але без, популярної зараз, пишності. Сучасні сукні на замовлення часто мають безліч стрічок і складок, широкі рукави, обшиті мереживом і вишивкою. Ця ж вільно спадала по тілу, злегка облягаючи талію, на дотик, справжній оксамит, а там хто знає, що воно насправді.

Я кинула погляд на сусідню лавку, де продавалися більш вишукані сукні.

— Я запевняю пані, якщо купите цю сукню, неодмінно пощастить, — забелькотіла продавчиня.

Я недовго думала, приміряла її, та вже не могла з нею розлучитись. Іншої ліпшої сукні мені за короткий час не знайти, тож погодилася швидко. Мигцем покинувши кермаш зі згортком в руках, я рушила додому.

— Хей, красуне, так швидко покидаєш базар? Можу запропонувати інші розваги, — звернувся парубок, коли я вже опинилася за межею метушливого кермашу, але ще в межах Малої Кілії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍