Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

— Я жарти не розумію, треба попереджати, — сказала я, продовжила йти в бік свого будинку.

— Ти божевільна дівка! Всіх хлопців розлякаєш! Та хто таку заміж візьме! — голос Стефона був повний обурення і болю.

Я йшла з посмішкою на губах, відчуваючи, як розслабляються мої напружені м'язи. Мені було смішно і водночас трохи зле за цю ситуацію, але я розуміла, що його реакція означає тільки одне: моя поведінка тимчасово забезпечить мені відпочинок від нього. І це був важливий аспект, адже я вже надивилась на багатьох таких типів, які шукали привід, щоб внести хаос у моє життя.

Кожен день у таверні був уроком про те, якими можуть бути чоловіки, і я вміла розрізняти тих, що могли б принести проблеми, від тих, хто залишався на відстані. Хоч моя поведінка часами була гонористою та не спокійною, це робили мені послугу в обставинах, в яких опинилась.

Я бачила, як виховані джентльмени перетворюються на нестерпних п’яниць, а вірні чоловіки — на бабіїв, що не можуть насититись зрадами. Я прагнула уникнути такої долі і не залежати від когось нестабільного, бо знала, скільки це може коштувати. Я не все життя планувала бути подавачкою, ось накопичу трохи грошей на власний дім, а там і може яке власництво прикуплю.

Я спокійно прямувала до свого будинку, мрійливо думаючи про тепле ліжко і швидкий сон після важкого робочого дня. Дорогу ніхто не переходив, а вовкулачий син певно деінде пішов теплі обійми шукати.

Опинившись у будинку, я з усією ретельністю закрила всі вікна і кілька разів перевірила замки на дверях. Я не могла не думати про Стефона, настрій якого змінювався так швидко, що я боялась, що він міг би з’явитися у будь—який момент. Не хотіла вплутувати в це ще свою тітку.

— Ти чула, які чутки ширяться містом? — раптом заговорила моя родичка, відриваючи мене від думок.

Тітка сиділа в кутку біля вікну, увішаного травами та амулетами, в широкому м’якому кріслі.

— Думала, ти вже відпочиваєш, — відповіла я, намагаючись приховати свою напругу. — Які чутки, тітко?

— Боги наслають на нас кари небесні. Вчора кілька ферм постраждали від вихорів, яких у нашій місцевості ніколи не було, а поля були розорені набігом тварин, які ніколи не виходили з лісів раніше.

Я відчула, як моє серце пропустило кілька ударів. Можливо, богиня не просто базікала про якусь кару, яка не тільки Милосника наздожене, а й все, що його оточує.

Залишалося лише сподіватися, що це не більше, ніж збіг обставин. Шанс все ж існував, що мені могло щось та й привидітись.

— Це лише непередбачувана природна стихія, не обов’язково все божествам приписувати, — намагалася заспокоїти я, спотворюючи правду. — Просто забобони, тіточко.

— Я тобі кажу, це все так просто не закінчиться, — не відступала вона.

Моя тітка була вже немолодого віку, і зайві переживання могли їй тільки нашкодити. Я намагалася відвернути її увагу, приховуючи справжній страх.

— Все буде добре, ніяких проклять богів не існує. Це вигадки, щоб ми більше податків віддавали, — сказала я, намагаючись бути переконливою.

— Це істина правда, — зітхнула вона, — корона зовсім знахабніла. Ось раніше, мені бабуся розказувала, був справедливий король, король всіх земель, король всіх королів, так його називали в народі. Колись він повернеться і запанує справедливість, і прогонить проклятих скогійців.

Вона дивилась у вікно, її погляд був зосереджений на чомусь дуже далекому, на старих та майже забутих спогадах з минулого.

Більшість літніх людей з ненавистю ставились до скогійців без явних на те причин. Я ж залишалася нейтральною, адже жодного разу не мала справи зі скогійцями і не могла перевірити ці претензії.

— Шшш, мила, не так голосно, — прошепотіла я, присідаючи поряд біля неї. — Допомогти тобі дійти до ліжка?

Її слова про королівський двір були надто небезпечними, і навіть якщо я б спробувала заспокоїти її, хтось міг почути і неправильно зрозуміти. Застережлива традиція не згадувати скогійців поганим словом наче з молоком матері передавалась людям. Хоч і гонінь ніби не існувало, але люди завжди тихо розмовляли, коли мова йшла про правлячий рід.

Я уклала тітоньку до ліжка і, переконавшись, що вона в безпеці, пішла до своєї кімнати. Довго не могла заснути від переживань та різних недоречних думок. Але як тільки я пригадала, що завтра мене чекає вихідний, уявляючи, як відпочиватиму і насолоджуватимусь безтурботним байдикуванням, прийшов спокійний сон та забрав мене в своє царство.