Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- А я то хотів у тебе запитати як тобі Амір? Красень?- дідусь здивував Леся своїм запитанням.

- Гіршого чим він я ще ніколи не зустрічала,- відповіла відверто Леся.- Ти краще розкажи як ти?

- Я нічого,- Тимофій Васильович обійняв онуку за плечі,- проходь до будинку, а то тут стоїмо на ганку як чужі. Зараз поснідаємо, я тебе зі своєю дружиною познайомлю.

- Ти що одружився?- Леся навіть призупинилася почувши несподівану новину.- А чому не повідомив? На весілля не запросив? Коли встиг?

- Ти хоч по черзі запитання став,- усміхнувся Тимофій Васильович,- два роки потому одружився, а рік потому став батьком. Сина мені Валя народила. Назвали Данилком, справжній богатир.

- Дідусь у тебе народився син?- Леся не могла ніяк цього всього збагнути.

- А чому це у мене не може народитися син? Леся твій дідусь ще ого-ого,- Тимофій Васильович був задоволений собою.- Мені хоч і сімдесят, але чоловічу силу я не втратив. Після того як я поховав свого Андрія весь час відчував гостру потребу знову стати батьком. Ти ж знаєш, що крім твого татуся у мене більше не було дітей, а тепер є Данилко. До речі, твій дядечко…

- Дідусю, а твоїй дружині скільки років?- Леся навіть боялася ставити це запитання.

- Та ти зараз і сама побачиш. Впевнений ви станете подругами,- Тимофій Васильович пропустив онуку вперед досередини будинку і Леся пройшла перебуваючи ще  в трохи здивованому стані від почутого.

  Вони ще не встигли увійти до просторої вітальні, де під вікнами стояв стіл, накритий до сніданку, як до Тимофія Васильовича підбігла його дружина Валя. Вона міцно обійняла його та поцілувала в губи. Валі на вигляд було років тридцять п’ять не більше. Руда, з ластовинням на обличчі, вона була невисокого зросту й мала доволі привабливу форму грудей, яку підкреслювала приталена темно-зелена сукня.

   «Нічого собі»,- мало не вирвалося із вуст Лесі, але вона вчасно стрималася. Як дідусеві вдалося завоювати таку привабливу та молоду жінку? Їй, Лесі цього не збагнути. Та зараз найголовніше -  поводитися гідно і не наговорити зайвого. Хто знає, можливо ця Валя та Тимофій Васильович справді до нестями закохані один в одного, одружилися і щасливі разом. А ще вони стали батьками. Тому Леся не стала нікого засуджувати.

- Тиміш, так багато про тебе розповідав і я уявляла тебе саме такою,- Валентина відірвалася від чоловіка і перемкнула свою увагу на Лесю.- Я рада з тобою нарешті познайомитися, Леся.

- І я рада,- Леся проявила ввічливість,- аби я знала, що у вас тут малюк, то накупила б іграшок.

- У нього все є. Тиміш, балує свого синочка і мене теж,- Валентина задоволено притулилася до чоловіка,- я така щаслива поруч з ним.

- Ти найкращий подарунок долі,- Тимофій Васильович поцілував дружину в губи змушуючи смутитися свою онуку.- Ну годі. Вже незабаром обід, а ми ще й не снідали, отож мерщій за стіл.

- Коли поснідаємо і Данилко вже встигне прокинутися. Тоді я тебе з ним і познайомлю. Він викапаний Тиміш,- сказала Валентина Лесі,- і кімнату тобі твою згодом покажу. А зараз проходьте за стіл, а я на кухню збігаю та віддам розпорядження, щоб подавали гаряче.

  Тимофій Васильович сів на чолі столу, а Лесі збоку не знаючи про що далі вже й розмовляти. Несподівані новини збили її з пантелику, ввели в якесь збентеження.

- Варто сприймати все як є,- Тимофій Васильович чудово бачив як змінився настрій онуки.

- А я все і сприймаю як є,- поспішила запевнити його Леся.- Чесно, рада за тебе дідусю, рада що ти знайшов своє кохання та щасливий у шлюбі.

- А ти дорогенька моя, як ставишся до шлюбу?- запитав Тимофій Васильович прижмуривши очі.