Viter - Дама і Король, Viter
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Романтік
Вечірнє повітря було свіже, насичене ароматом троянд і ночі, яка обіцяла пригоди. Ліана йшла поруч із Яном, намагаючись не вдавитися хвилюванням. Вона б краще пережила контрольну з математики, ніж ось цю зустріч, але ж… вона сама на це пішла!
— Отже, Дамо, — Ян ледь помітно усміхнувся, — чому я не зустрічав тебе раніше?
— Бо ти не дуже уважний?
— Це звинувачення?
— Констатація факту.
Ян розсміявся.
— І давно ти займаєшся підривом чоловічого самолюбства?
— О, це мій талант!
Ліана зробила величний жест, ніби її зараз нагородять медаллю «Кращий експерт зі знущань».
Вони зупинилися біля фонтану, і Ян сів на край, легенько поплескавши по місцю поруч.
— Давай, сідай. Я обіцяю, що не вкушу.
— А я й не боюся, — Ліана гордо підняла підборіддя і сіла поряд.
— Значить, ти безстрашна?
— Ні, я просто довго збиралася сюди. Якщо вже прийшла, то мушу отримати задоволення.
Ян подивився на неї уважніше.
— І ти вважаєш цю зустріч частиною твого плану отримання задоволення?
— Не знаю, — Ліана зробила задумливий вигляд. — Це залежить від тебе.
— Виклик прийнято, — Ян хитро примружився.
Він нахилився ближче, і серце Ліани зробило сальто.
— А ти знаєш, що в тебе дуже цікаві очі?
— Це натяк на мою криву стрілку?
— Ні, це комплімент.
Ліана вирішила, що зараз саме той момент, коли треба відповісти щось саркастичне, але язик заплутався десь у горлі.
— Ну, дякую…
— О, ти зніяковіла?
— Ні!
— Та ну?
— Я просто… задумалась.
— Про що?
— Про те, що зазвичай у фільмах у таких моментах починає грати романтична музика.
Ян розсміявся.
— Можу наспівати щось для атмосфери.
— Якщо це буде не «Ванька-Встанька», то спробуй.
Ян засміявся ще голосніше.
— Ти неймовірна.
— Це ще один комплімент?
— Ні, це констатація факту.
Ліана глянула на нього, і раптом у її голові промайнуло: "Це відбувається. Це реально відбувається."
Ян нахилився ближче.
— Отже, Дамо…
Але в цю ж мить з-за рогу вибігла Сорока, розмахуючи руками, ніби намагалася злетіти.
— ЛЮБА, ТІКАЄМО, ПОЛІЦІЯ!!!
— ЩО?! — закричали одночасно Ліана й Ян.
— Сусіди не витримали шуму!
— Ти жартуєш?
— Та ні! Давай швидше!
Ян глянув на Ліану.
— Ну що, ти мене покинеш в такий момент ?
— Вибач.
Ліана швидко витягла помаду й написала на його руці номер свого старого телефону.
— Дзвони, якщо виживеш.
— Люблю ризикованих дівчат, — Ян підморгнув.
— А я люблю тікати від поліції, — Ліана схопила Сороку за руку, і вони зникли в темряві.
Ян залишився стояти, дивлячись їм услід. Потім глянув на свою руку.
— Ну що ж, Дамо, гра тільки почалася…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дама і Король, Viter», після закриття браузера.
