Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Двері прочинилися, і до будинку зайшов лікар—невисокий чоловік середніх років із сивими скронями та гострим поглядом. Він ніколи не був багатослівним, але його авторитет у зціленні перевертнів був беззаперечним.

Рейнар перехрестив руки на грудях і кивнув йому:

— Вона тут.

Лікар підійшов до дивана, де лежала Алана. Вогонь у каміні відкидав на її обличчя м’які тіні. Вона була блідою, її дихання—повільним, але рівним. Виглядала так, ніби просто спала, але з кожним подихом її тіло напружувалося від болю.

Лікар присів поруч, обережно торкнувся її зап'ястя, перевіряючи пульс.

— Слабкий, — пробурмотів він.

Він провів руками вздовж її ребер, натискаючи пальцями на живіт і груди. Коли натиснув на одне місце, Алана здригнулася й застогнала, навіть не розплющуючи очей.

— Тут перелом, — констатував лікар. — Ще кілька тріщин у кістках, але вона швидко загоїться.

Він торкнувся її чола, ніби перевіряючи щось невидиме.

— Варгекс ще діє, але вже слабшає. Скоро вона прийде до тями.

Рейнар хмикнув.

— Як думаєш, коли вона зможе ходити?

Лікар кинув на нього косий погляд.

— Це перевертень, а не людина. Через тиждень буде на ногах, але якщо не хочете проблем—не давайте їй вставати раніше часу.

Він витягнув із сумки кілька ампул і наповнив шприц рідиною.

— Це допоможе їй швидше відновитися, знеболює й заспокоїть.

Він зробив їй укол в плече, і Алана ледь помітно сіпнулася.

— Вона ще може пручатися? — запитав Рейнар.

Лікар знизав плечима.

— Навряд. Але коли прокинеться, буде слабкою і розгубленою.

Він підвівся, прибрав інструменти до сумки й кинув останній погляд на Алану.

— Слідкуйте за нею. Якщо почне лихоманити—дайте знати.

Рейнар кивнув.

— Що ж, подивимося, чи стане вона нашою проблемою... чи нашою катастрофою.

Лікар нічого не відповів, тільки пішов, залишаючи кімнату в тиші.

Алана залишалася нерухомою.