Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Я згадав, що справді там було щось подібне і ще близько десятків позицій із подібними угодами. Якщо коротко: я підписав угоду впливати на мене, як завгодно і чим завгодно. Ну то най буде, готовий на все - головне повернути можливість рухатись. Ще й посилення хтивості… що-що, а проти дівчат я ніколи не був.

Після натискання на клавішу «Прийняти» вискочив напис:

«Ви справді хочете обрати расу караш?

Попередження! Під час існування профілю користувач не зможе змінити расу і персонажа. Для того щоб видалити свій акаунт, необхідно звернутися до служби підтримки «Атлантиди»!»

Так-так, розумію, зі створенням капсул з'явилася можливість прив'язувати все до фізичних параметрів та індивідуальних характеристик кожної людини. Далі що?

«Налаштування зовнішності.

Увага! Зміна зовнішнього вигляду можлива лише на 15% від оригіналу!»

Хмикнувши, покрутив свого персонажа в різні боки. Хто б не хотів стати більш привабливим? Згладив обличчя, зробивши його більш гарненьким, при цьому, зберігаючи риси, які були в мене від народження. Потім додав яскравий блакитний відтінок у очі. Що ще зробити? О! Вушка...

Через деякий час я дивився на схожого на мене карашця. Чи як правильно? Загалом, представника раси караш. Приємне мужнє обличчя з широкими вилицями, прямий ніс, темно-сріблясте волосся і низькі круглі котячі вуха димчасто-сірого забарвлення з суцільними темними плямами. І довгий пухнастий хвіст, тільки з темними смугами. Також на плечах і задній стороні шиї були срібні пігментні цятки, спеціально мною зроблені, щоб бути схожим на ірбіса. Погляд яскраво-блакитних очей із вертикальною зіницею заворожував. Підтягнуте жилаве тіло і зріст у метр сімдесят показували в мені підлітка. Але що поробиш, тут я нічого не змінював, залишивши справжнього себе.

Прийняти!

«Ви хочете випробувати персонажа?»

Так, звичайно, хочу!

«Запуск тестової симуляції...»

Я опинився в дзеркальній кімнаті, за кілька кроків від мене стояла моя копія і в точності повторювала всі рухи. І яка з цікавістю спостерігала за мною. Одразу в око впадала плавність і граціозність, не притаманна мені. Зробивши крок до себе, помацав вушка і хвіст - м'якенькі...

Клон завмер, коли я до нього доторкнувся і вимовив:

 - Мрр-няу!

Відсмикнувши руку, я з підозрою втупився на персонажа, який нявкнув, він не менш підозріло дивився на мене. Поруч з'явилася рамка з текстом:

«Доступні нові можливості!

- Керування новими органами (вуха, хвіст)

- Вплив на голосові зв'язки (муркотіння, нявкання)

Почати навчання?»

Що?! Не повіривши, торкнувшись тексту, я відсахнувся. У голові самі собою з'явилися знання, як користуватися новопридбаними здібностями.

- Няв? - запитально втупився на мене клон, поворухнувши вухами. Ага, значить, ти хочеш, щоб я за тобою повторював?

Кілька десятків хвилин я знущався над власним організмом, рухаючи новими частинами тіла. Вух людських не було, а от котячі були в рази чутливішими. І скоріше за все є ерогенною зоною. Помітив, що все сильно нагадувало міміку людини і реагувало більше на емоції, але зосередившись можна було керувати новими кінцівками. Задумавшись, я рефлекторно потер щоку хвостом і кілька секунд здивовано дивився на нього. Хвіст особливо виділявся, буквально керуючись моєю підсвідомістю. Цікаво буде використовувати його в бою, та страшніше буде його втратити…

Після тіла почалося навчання видавати котячі звуки. Спочатку це здавалося неможливим, у голові самі собою виникали думки, як зробити що треба. Чи де напрягти м’язи горла. І знову ж таки - більшість залежало від емоцій, я міг мимоволі замурчати, коли отримував задоволення або був повністю розслаблений. У цьому допомагав вплив капсули на мої емоції. Щоразу, коли я не міг увійти в потрібний стан, вискакувала пропозиція навести на необхідні емоції. Це лякало, однак, я сам підписав документ, де це дозволялось.

«Тест закінчено. Навчання пройдено. Вітаємо!»

Кімната поринула у морок, і я знову опинився плаваючим у суцільній темряві.

 - Лазарю, ми зараз витягнемо тебе з капсули, приготуйся, - пролунав голос Данила і, випереджаючи мої запитання, продовжив. - Проведемо кілька тестів, знімемо показники мозку тощо. Не хвилюйся, за годину вирушиш назад до нового світу.

Зі створенням персонажа, я й забув про те, що зараз лежу у вірткапсулі й не здатен рухатись. У голову почали лізти погані думки, проте щойно я згадав свого карашца - посміхнувся. Він піднімав настрій і викликав розчулення одним лише зовнішнім виглядом.

Свідомість почала меркнути, повільно полишаючи мене. Ну що ж... час повертатися в жорстоку реальність.

Закритий дослідницький центр «Атлантиди»

Маховскі наближався до капсули, що відчинялась. Кілька працівників швидко відключили апарат і перенесли хлопця на сусідню койку. Той міг тільки злегка крутити головою на всі боки, спостерігаючи за оточуючими. Але вже по щасливій посмішці було зрозуміло, як він радий.