Ангеліна Кріхелі - Між світлом і темрявою, Ангеліна Кріхелі

Стою в кільці сильних рук, насолоджуючись забороненими, але такими бажаними обіймами. І не знаю, сміятися мені чи плакати від комедії положень, що склалася.

Гліб вирішує все за мене.

— Ви — Дашина сусідка? — запитує неголосно і абсолютно спокійно, не рознімаючи рук.

— Я — Дашина подруга, — гордо здуваючи чубок з чола, войовничо заявляє Світлана.

При цьому вона чарівно розмахує схопленою поспіхом качалкою.

— Тоді йдіть спати, Дашина подруга, — сумно посміхається Гліб. — Уже все позаду. А вранці продовжимо вирішувати проблему, що утворилася.

— А ви? — навіщось запитує, кокетливо поправляючи бігуді.

— І ми спати підемо, — вкрай двозначно відповідає коханий чужий чоловік.

Зніяковіло червонію й намагаюся не дивитися на Свєтку. Здається, завтра на мене чекає допит із пристрастю. Ось із цією самою качалкою. І ні, не завтра, а вже сьогодні. Мій будильник у мобільному безжально пікає, і я роздратовано скасовую його.

Ситуація — гірше нікуди. А, ні! Завжди є куди. Тому що я — таки дурепа. Забула про ліфт. Він досить місткий для інвалідного візка. На щастя, двері вхідні у мене дещо нестандартні у цьому під'їзді — ремонтники напартачили. Навіщо тільки сварила їх?

Злякано здригнулася, почувши схвильоване:

— Гліб, у тебе там усе гаразд?

— Так, Лєна, я в нормі, — втомлено відповідає він, ніяк не видаючи страху, чим ставить мене в глухий кут.

Свєта переводить спантеличений погляд з мене на Гліба і назад, потім повертається в бік коридору і ошелешено цідить:

— Здрас-сьте...

Усе, завіса. Більше моя психіка винести не взмозі.