Mira - Крок за кроком до тебе, Mira

8Глава 8: Спокуса на межі

Те, що сталося між ними тієї ночі, залишило Марину без слів. Вона не знала, чи правильно вчиняє, але все, що їй залишалося, — це слідувати тому почуттю, яке вирувало всередині. Вона відчувала, як її серце розривається між сумнівами і бажанням, як кожен погляд Максима загострює її відчуття.

Ранок приніс з собою нові питання. Кожен крок до роботи був ніби важким тягарем, а думки про Максима не полишали її навіть на хвилину. Вона не знала, як це все назвати, що сталося, і чи не було це лише її уявою. Чи могло бути між ними щось більше, ніж просто фізичне тяжіння? І якщо так, то чи була вона готова до цього?

Коли Марина зайшла в офіс, вона одразу побачила його — Максима. Він стояв біля вікна, дивлячись на вулицю, і його силует був такою ж загадкою, як і його погляд. Вона не могла зрозуміти, чому так сильно тягнеться до нього, чому кожен його рух зводить її з розуму.

— Ти не пропала вчора, — з легкою посмішкою сказав він, коли побачив її. — Я думав, ти зникла.

Марина засміялася, але її сміх звучав напружено. Вона підійшла до нього, а її серце знову почало битися швидше.

— Я була зайнята, — відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання. — Але не забула про наші розмови.

Максим підійшов до неї так близько, що вона відчула його теплоту навіть через тканину її блузи. Він просто стояв там, дивлячись на неї, як ніби вивчав кожен рух, кожну реакцію. І цей погляд знову викликав у Марини відчуття спокуси.

— Я сподіваюся, що ти не злякалася, — сказав він тихо, з усмішкою, яка була одночасно теплою і звабливою. — Я не хочу, щоб ти почувалася незручно.

Марина ковтнула, намагаючись відновити контроль над собою. Вона не могла не помітити, як швидко між ними зростає напруга, як важко їй залишатися байдужою до того, що відбувається. Вона відчувала його погляд, як важку атмосферу, що огортає її, і це давило на неї з усіх боків.

— Я не лякаюся, — відповіла вона, хоч її голос видавав їй всі її почуття. — Просто… іноді я не знаю, чи готова я до всього, що між нами відбувається.

Максим не відповів одразу. Він лише кивнув і зробив крок назад, дозволяючи їй трохи відчути себе вільніше. Але той крок назад був лише тимчасовим відступом. Він повернувся до неї знову, коли побачив, що вона намагається вирівняти своє дихання.

— Ти все ще сумніваєшся? — запитав він, його голос став м'якшим, і він підняв руку, щоб провести пальцем по її щоках. — Тобі не треба цього робити, Марина. Ти не маєш контролювати все, і я це розумію. Але іноді ми повинні дозволяти собі відчувати.

Її серце відразу пропустило кілька ударів. Ці слова, цей погляд — все було таким незвичним, таким новим для неї. І водночас він був саме тим, чого вона так довго шукала: розуміння, яке приходить лише тоді, коли ти віддаєшся тому, що відбувається.

— Я не знаю, чого я хочу, — зізналася вона. — І це мене лякає.

Максим нахилився ближче, їхні обличчя майже торкнулися, і він прошепотів:

— Ти хочеш мене, Марина. Я це знаю. Ти хочеш більше, ніж просто слова. І я теж цього хочу.

Ці слова, його близькість — це все стало для неї таким спокусливим. Вона знала, що це було небезпечно, але водночас вона не могла відірватися від цієї хвилини, цього пульсуючого бажання, яке між ними наростало.

Вона могла би зробити крок назад, вийти з кімнати, повернутися до своєї звичайної рутини. Але цього разу вона залишилася на місці. Вона подивилася на нього і відчула, як її страхи починають зникати.

— І що ж тепер? — запитала вона, коли їхні губи майже торкнулися.

Максим усміхнувся і, ніби передбачаючи її думки, відповів:

— Тепер ми повинні зробити крок до того, що між нами. І я хочу зробити цей крок, Марина.

Він обережно поцілував її, і це був поцілунок, сповнений пристрасті та невизначеності, поцілунок, що відкривав нові горизонти для їхніх стосунків. Марина відчула, як всі її заперечення тануть у цьому поцілунку, і більше не могла думати про нічого, окрім нього.

Це була межа, після якої все змінилося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍