Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Наступного ранку я вирішила взяти себе в руки. Після вчорашнього шоу , а потім його нахабної усмішки, потрібно було діяти хитріше. Я одягнула легку сукню, що виглядала напрочуд миролюбно, й пішла на кухню, де, як я здогадувалася, Лоренцо вже пив свою каву.

І точно: сидить, наче король, із чашкою еспресо в одній руці та ноутбуком у другій. Його вигляд — як завжди бездоганний.

— Доброго ранку, сер Річчі-Піччі, — із сарказмом промовила я, сідаючи навпроти нього.

Він підняв очі, ледь помітно всміхнувся і відповів:

— Доброго ранку, наречена, яка не любить каблучок.

— У мене чудовий смак, щоб ти розумів.

— Не сперечаюся. Ти ж обрала мене, — його самовдоволений тон просто кричав: “Зроби щось, щоб я ще більше сміявся”.

— А це ще питання, — я склала руки на столі. — Між іншим, як ти уявляєш це “казкове весілля”?

Він відклав ноутбук, нахилившись до мене, і відповів:

— Казкове? Хм… Як мінімум, ти будеш у білому, я — у чорному. Класика.

— Як оригінально, — закотила я очі, а потім налила собі стакан води.

— А щодо дітей, — продовжив він.

Я вже знала, що зараз буде щось особливо цікаве.

— Я хочу десять.

Я ледь не захлинулася своєю водою.

— Що ти хочеш?

— Десять дітей, — спокійно повторив він, витримуючи мій погляд. — Як мінімум.

— Ти з глузду з’їхав? — я вирячилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи він взагалі серйозно.

— Не зовсім. Десять — хороше число. Уяви, футбол у дворі завжди можна зіграти.

— А ти хто, тренер? — випалила я, бо вже не могла стриматися.

— Можна і так сказати. Ти ж пам’ятаєш, що я завжди у всьому кращий.

Я театрально зітхнула.

— Добре. Тоді я згодна.

Його брови злетіли догори.

— Справді?

— Авжеж. Але є одна умова.

— Слухаю.

— Ти будеш няньчити всіх десятьох сам.

Його усмішка стала ще ширшою, якщо це взагалі можливо.

— Виклик прийнято, — сказав він, відкинувшись на спинку стільця.

— Слухай, а ти хоч уявляєш, скільки галасу буде в домі?

- Зате тихо не буде.

— І це тебе радує?

— Звісно. Життя має бути насиченим.

— А я думаю, що ти просто мрієш про команду, яка носитиме тебе на руках, коли ти станеш старим.

— Можливо. Але ти ж теж будеш поруч.

— Ще чого! Я точно зникну раніше, якщо ти справді захочеш десять дітей.

Він засміявся. Такий щирий сміх, що я ледь не посміхнулася у відповідь.

— Ти знаєш, ти можеш бути дуже смішною, — сказав він, знову повертаючись до своєї кави.

— А ти — нестерпним, — відповіла я, але в душі вже трохи повеселішала.

“Ну що ж, гра продовжується”, — подумала я, і швидко пішла до кімнати взяти телефон.

Я повернулася на кухню , вже з ідеєю, як змусити цього Лоренцо втратити свою самовпевненість. Він все ще сидів за столом, я підійшла з невинною посмішкою.

— Знаєш, я подумала, що наш весільний торт має бути особливим, — почала я, вдаючи, що серйозно замислююся.

— Цікаво, що ти маєш на увазі, — відповів він, уважно дивлячись на мене.

— Полуничний торт, — сказала я, очікуючи на його реакцію.

Його усмішка моментально зникла, і він подивився на мене з явним сумнівом.

— Полуничний?

— Так, зі свіжими полуницями зверху, полуничним кремом усередині… Уяви, як це красиво виглядатиме на фото, — я зробила вигляд, що захоплена цією ідеєю.

— Звучить… жахливо, — коротко відповів він.

— Жахливо? Тобі не подобається полуниця?

— У мене на неї алергія, Софіє.

Я зробила вигляд, що дуже здивована.

— Алергія? Серйозно?

— Абсолютно.

— Ну, тоді це навіть цікавіше, — сказала я з натяком у голосі.

— Що ти задумала? — він прищурився.

— Нічого, — відповіла я, намагаючись здаватися невинною.

— Якщо на весіллі буде хоч щось із полуницею, я обіцяю, що тобі це дорого обійдеться, — попередив він, але в його очах блищали вогники.

Я кинула йому невинний погляд і вирішила змінити тему.

— До речі, як ти уявляєш фотозону? — запитала я, сідаючи навпроти.

— Думаю, треба щось незабутнє, щоб гості надовго це запам’ятали.

— Наприклад?

— Павуки.

Я аж завмерла.

— Що?

— Велика фотозона з павуками. Можна навіть живих додати для атмосфери.

— Це огидно!

— Ти боїшся павуків? — він нахилився вперед, на обличчі грала усмішка.

— Ні! Просто… вони жахливі!

— Ну, якщо ти боїшся, то це чудова ідея. Гості будуть у захваті, а ти швидко звикнеш до своїх майбутніх “домашніх тваринок”.

Я схопила найближчу серветку і кинула в нього. Він ухилився, сміючись.

— Ти просто нестерпний!

— А ти — дуже кумедна, коли сердишся, — відповів він, відкинувшись назад.

— Я серйозно, Річчі! Жодних павуків!