Тея Найт - Гра без правил , Тея Найт

Він закинув мене на плече, як мішок картоплі, і гордо крокував у бік будинку. Я, звісно, не збиралася просто так це терпіти.

— Відпусти мене! Що ти робиш?! — я виривалася, але його хватка була, мов у сталевих лещат.

— Несу тебе додому, обговорювати важливі речі, — спокійно відповів він, наче це було його улюблене заняття.

— Я тобі не мішок із важкими речами! — кричала я, намагаючись вдарити його кулаками по спині.

— Цілком згоден. Ти значно шумніша, — знову відповів він із тією клятою холоднокровністю, яка тільки більше мене дратувала.

Коли ми проходили повз охоронців, ті не втрималися.

— Бос, тримайте її міцно! — гукнув Андрій. — Я зараз принесу лопату!

— Лопату? Серйозно? — я перестала брикатися на секунду і глянула на нього з-під свого перевернутого положення.

Тарас додав:

— Не хвилюйтеся, зараз ми її закопаємо.

— О, я вас сама закопаю! Так, що мати рідна не знайде!— огризнулася я, але вони тільки засміялися.

Цей Лоренцо навіть не зупинився. Його байдужість до моїх протестів була безмежною. Я намагалася вкусити його за плече, але він тільки ще міцніше мене затиснув.

— Хочеш, щоб було гірше? — тихо прошепотів він, і я навіть на секунду замовкла.

Відчувши, що брикатися марно, я опустила руки. Але мовчати? Нізащо.

— Знаєш, ти грубіян, Лоренцо. Це так не працює! Яка нормальна людина буде говорити про весілля, дітей і мою поведінку, коли я на плечі? Ти взагалі чуєш мене?

— Цілком чую. Твої крики складно ігнорувати, але я стараюся, — відповів він спокійно, і я відчула, як його плечі злегка смикнулися. Він сміявся!

— Думаєш, це смішно? Побачимо, як тобі буде весело, коли я дістануся до твого улюбленого піджака.

— А ти, бачу, вже плануєш подружнє життя, — парирував він.

Я тільки обурено фиркнула.

Коли ми нарешті зайшли до будинку, він поставив мене на підлогу, але не встиг відпустити, бо я відразу втиснулася в кут.

— Ну що, кицю, — звернувся він, і це слово прозвучало так роздратовуюче поблажливо, що я готова була підірватися на місці. — Ти мала щось сказати про весілля?

— О, мала, — відповіла я, схрещуючи руки на грудях. — Воно буде скасоване. Це слово я хотіла сказати.

— Це не варіант, — спокійно відповів він, нахилившись ближче.

— А якщо я втечу? — я підняла підборіддя, намагаючись показати, що я не така вже й слухняна.

— Повір, я знайду тебе, навіть якщо ти побіжиш на край світу.

— А якщо втечу зі своїм нареченим? — запитала я, підвищуючи голос.

Він нахилився ще ближче, його погляд упився в мій.

— Наречений, якого ти викинула разом із каблучкою?

Я відчула, як рум’янець заливає мої щоки.

— Це було необхідно! — відповіла я, намагаючись не розгубити впевненість.

— Ти ж розумієш, що тепер твоя каблучка — моя проблема, так? — запитав він, а його очі загорілися іронією.

— Я поверну її тобі! — заявила я, піднімаючи руку, наче присягаючись.

— О, впевнений, ти це зробиш, кицю. Але я зроблю все, щоб ти вже ніколи нічого не викидала.

Я вирячила на нього очі, і поки думала, як відповісти, він посміхнувся і, підморгнувши, пішов.

Стою, як ідіотка. Що це було?

“Цей чоловік точно зведе мене з розуму”, — подумала я, озирнувшись на валізу, яка так і залишилася стояти в кімнаті.