Аліна Шапошник (Аліса Кін) - Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)

Я: «Він погодився»

Лера: «Супер!»

Маша: "Клас"

Я: «Але за однією умовою…»

Маша: «Якою?»

Я: «Переїхати до нього»

Лера: «Що ти?»

Я: «Погодилася, але тепер не знаю, що сказати Глібу. Він буде лютий»

Лера: «Гліба беру на себе. Він дуже хоче, щоб ми з'їхалися. Погоджуся. Буду його відволікати»

Маша: «Отже, все за планом»

Я: «Сподіваюся»

* * *

Як же мені пощастило з дівчатами, які мешкають зі мною під одним дахом.

– Так, я хочу переїхати. Але що скажу батькам? – Лера була стурбована переїздом, своїм новим етапом у житті.

– Що ти знайшла того самого і тепер ви житимете разом. Але про це краще сказати, коли переїдеш, щоб не відмовили, – я допомогла Лері знайти відповідь.

–- Про того самого краще не говорити. Я так уже про колишнього говорила.

– А ось це образливо. Думала, що ти Гліба вважаєш цим самим, – підколола її.

– Скажи, що знайшла гідного хлопця. Коли познайомляться з ним, самі все зрозуміють, – Маша глянула на мобільний і мовчки пішла до своєї кімнати.

Мені теж доведеться переїхати, тимчасово і в мене немає стосунків, тому сприймаю, як просто погостювати у приятеля. Лера при мені набрала Гліба і радісно випалила:

– Привіт! Я згодна до тебе переїхати! Але попереджу одразу, я співаю в душі, тобі доведеться це терпіти, оскільки музичного слуху в мене немає, та й голосу теж.

– Можу купити беруші, – я почула, що відповів Гліб і трохи сама не розреготалася.

Не стала далі прислухатися до їхньої розмови і пішла до своєї кімнати. У вільний час малюю ескізи одягу, фіксую образи з голови. По них я накидаю технічні малюнки, які допоможуть надалі пошити мої моделі. Так я амбітно мрію і ховаю все це у ящик свого столу.

* * *

Зустрілися з дівчатами у нашому улюбленому кафе. Сподіваюся, Денис тут не з'явиться. Він же не може працювати одразу в кількох кафе. Але я все одно періодично оглядаюся на всі боки. Після появи Дениса внутрішня тривога стала моїм постійним станом.

– Ура! Якщо ти переїжджаєш до Гліба, я можу зайняти твою кімнату! – Оля натхненно сплеснула у долоні.

– Так, але навіщо? У тебе є своя кімната, батьки тебе не виганяють, – Лера посміхнулася.

– Давно вже хочу з'їхати від них, пожити окремо.

– Я не проти, – Маша схвалила рішення Олі.

– Переїжджай, заповниш порожнечу. Не буде так сумно, що Лера житиме тепер не з нами, – я змахнула уявну сльозу.

– Так, і обов'язки її розділиш, - Маша одразу знайшла величезний плюс.

– Добре, я теж не проти, - Лера схвально кивнула. - Просто хотіла, щоб було місце, куди можна було б повернутися. Так, про всяк випадок.

– Леро, не починай. Не буде в тебе того випадку, – Маша спробувала підбадьорити її.

– Отже, прощальна вечірка, – я вже подумки почала продумувати її план.

– Слухайте, не треба жодних вечірок. Ви так зі мною прощаєтеся, ніби я на іншу планету переїжджаю, - Лері не дуже подобалася ця ідея.

– А я говорю, що треба! - я легенько грюкнула рукою по столу. - Так ми легко змиримося з твоїм переїздом.

– Я теж так думаю, – Маша підтримала мене, і я розпливлася у широкій голлівудській усмішці.

– Добре, тільки не потрібно запрошувати багато людей.

– Я, ти і Гліб, Маша, Оля та Матвій. Думаю, що треба покликати Клима.

– Дівчатка, треба ще запросити Соню та Дениса, – Маша нагадала про наш план.

– Щоб він зіпсував увесь вечір? – найменше хотілося бачити його у своєму будинку.

– Щоб краще впізнати свого ворога, тримай його поряд біля себе.

– Я не проти. Він нічого не зможе тобі вдіяти. І Соня під наглядом буде весь вечір, - Лера хотіла швидше розібратися з Денисом. - Я, звичайно, з вами не живу, поки що, але теж підтримала б.

– Дякую, дівчата. Ви маєте рацію.

* * *

Я запросила Соню і знала, що вона не пропустить паті. Майже всі вже зібралися і поглядали на годинник, начебто метою зустрічі був не Лерин переїзд, а поява Дениса та Соні. Маша трохи сумувала, зависаючи у телефоні. Оля та Матвій грали у плейстейшн. Лера та Гліб закінчували переносити їжу та закуски на стіл у залі. Я трохи нервувала, Клима ще теж не було. Задзвонив мій мобільний.

– Привіт! Я біля воріт. Зустрінеш?

– Привіт, йду.

Я вийшла радісна, він теж усміхнувся мені. В руках у нього була коробка.

– Що це?

– Подарунок Лері на новосілля. Від нас, – він врятував мене, я зовсім забула про подарунок.

– Дякую.

Коли ми увійшли до зали, першим підійшли Гліб із Лерою. Брат оглядаючи вивчав мого обранця, потім простягнув руку:

– Гліб, брат Насті.

– Клим, її хлопець.

– Лера.

– Це тобі, він простяг їй коробку.

– Дякую, а що це? – Запитала Лера, приймаючи презент.

– Це подарунок від нас із Настею. Там плед, – Клим глянув на мене і посміхнувся.

– Дякую. Приємно, – Лера потягла коробку до своєї кімнати. Сьогодні вони з Глібом ночували тут.

Потім привітатись підійшли Маша, Оля та Матвій і теж вручили свої подарунки. Мені довелося відлучитися, щоб зустріти Соню. Звісно, ​​вона прийшла з Денисом. Я обійняла подругу і мовчки провела їх у будинок. Ми увійшли до зали і одразу з дівчатами переглянулись. Все йде за планом. Я підійшла до Клима, який трохи сумував.

– Ось, це мої друзі, окрім Дениса.

– Це я вже зрозумів.

Ми спостерігали як Денис із Сонею вручали свій подарунок Лері.

– Тобі нудно? – я подивилася на Клима.

– Ні, - він усміхнувся.

– Це добре.

Ми розпочали наш вечір, відкривши шампанське. Всі повинні були поводитися невимушено, ніби нічого не знають про мене та Дениса. Лера трохи балакала з уже знайомим їй хлопцем, Гліб їй підіграв. Оля та Матвій теж спілкувалися з новим знайомим спокійно, оскільки Олин хлопець взагалі був не в курсі того, що відбувається. Я теж намагалася бути милою з гостем, принесла їм із Сонею напої. Щоб не бути надто близько, відійшла зробити музику голосніше. Оля одразу потягла Леру танцювати. Матвій про щось розмовляв із Денисом. Скориставшись ситуацією, до мене підійшла Соня: