Маїра Цибуліна - ♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна

5

 Вранці мене розбудило сонячне проміння. Здавалося, що сонечко  намагалося проникнути до нас в кімнату. Це було прекрасно - прокидатися в обіймах сонця. Але відкривши очі, я побачила, що перебуваю в обіймах не тільки сонечка, а й Мусі, і чотирьох котяр. Рука Мусі придавила мою шию так, що я тільки здивувалася, як вона мене не придушила вночі. Джеймсик часу не втрачав і вже з самого ранку пестив моє вухо. У свою компанію він запросив трьох побратимів. Двоє з них мучили моє ліве вухо, а один допомагав Бонду облизувати моє праве вухо. В цю хвилину прокинулася Муся і, піднявши голову, і побачивши мене в оковах звіряток, розреготалася як навіжена.

- Ой, не можу! - реготала подруга, тримаючись однією рукою за живіт, а іншою рукою ляскаючи долонькою по подушці. - Зараз лусну від сміху. Євдоша, ти, що сьогодні їм їхню матусю замінюєш?

- Так, Мусю, - серйозним голосом мовила я. - А що хіба не помітно?

- Помітно, - погодилася вона і почала мене звільняти від цих розбійників. - Ох, ви такі маленькі розбійники! - сюсюкала вона до них. - Що ж ви тітку Дошу мучите, малі шибеники?

- Але чому вони саме мої вуха вибрали? - дивувалася я, застеляючи ліжко.

- Скажи спасибі мамі й татові, - відповіла мені Муся. - Це вони тебе обдарували такими величезними локаторами.

- Ти ще знущаєшся наді мною, так? Ну, дякую. Хороша подруга! - образилася я.

- Євдошо, припини дутися. Ти ж знаєш мене.

- Так, знаю, яка ти лахудра, - відповіла я їй.

- Лахудра? - у подруги брови на чоло полізли.

- Так, лахудра! - підтвердила я. - Я з дому втекла, а ти наді мною знущаєшся. Своїх котів мені на вуха вішаєш і ...

- Ти що від своїх предків втекла? - стала дивуватися і радіти одночасно вона. - Так! Оце круто! Молодець, Дошо! Давно пора було це зробити. Тепер у мене житимеш.

Вона відкрила тумбочку і витягла щось звідти.

- Ось це тобі, - сказала вона мені, запихаючи в мій кулак сережки.

- Які сережки! - зраділа я. - І які великі! У житті нічого подібного раніше не бачила. А навіщо мені вони? Чи не думаєш же ти, що я такі одягну? Та й ще на похорон?

- Будеш лягати спати - наступного разу одягни, - сказала Муся спокійно.

- Навіщо? - дивувалася я.

- О Боже! - розлютилася Муся. - Ну, Євдошо, прокинься уже! Перезагрузи мозок свій, якщо він зависнув. І не треба мене дратувати.                                                  

- Ти що хочеш сказати що ... ? - вказуючи рукою на кошенят.

- Так. Так-так! - зраділа подруга, що я так швидко здогадалася. - Це тобі супер потужна зброя проти цих маленьких терористів.

- І ти думаєш, сережки їм не завадять це робити?

- Ну, мене ж вони не турбували цієї ночі! - тріумфувала Муся, вказуючи рукою на свої сережки.

Ми пішли на кухню, а за нами - зграя голодних тигрів. Нагодувавши кошенят, ми самі поснідали смаженими яйцями з кавою.

- А твій тато снідати не буде? - запитала я.

- Так він уже давним-давно на роботі, - відповіла Муся.

- Цікаво, де ти їх матусю поділа? - запитала я, показуючи на звіряток.

Муся застигла на місці, неначе мертва, і нічого мені не відповівши, побігла кудись. Я почула, як вхідні двері відчинилися і потім стривожений Мусін голос:

- Киць-киць-киць! Кішечка! А-у! Ти де, моя киця?

Потім голос її урвався і двері зачинилися.

- Ой, Євдошо, біда! – сумно мовила Муся, входячи на кухню.

- Що трапилося? - стривожилася я. - Ти зовсім не своя.

- Тигриця пропала, - відповіла вона тривожно.

- Кішка? Їхня мати?

- Так.

- Фу, - зітхнула я. - Ну, ти, Муся, мене і перелякала. Я думала, що щось страшне сталося. А ти так через кішку.

- Я вчора її випустила гуляти й забула назад впустити.

- Нічого з твоєю кішкою не станеться. Погуляє днів два, три і повернеться. Набридло бідній кішці вдома сидіти й за малюками доглядати. Ось вона і загуляла.

- Ти хочеш сказати, що через п'ять місяців у нас буде поповнення?

Від цієї новини їй стало ще гірше. Якось мені вдалося її заспокоїти, я сама не знаю як, але через пів години ми вже були готові їхати на похорон нашого колишнього однокурсника. Кого саме я не знала. Муся не хотіла про це говорити.

- Сама все побачиш, - тільки й сказала вона мені, не бажаючи видавати таємницю до останнього. Навіщо була така секретність? Я не могла ніяк зрозуміти.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍