Дар'я Новицька - Потойбічний капець, Дар'я Новицька

— У нас тут знову гість, — у пів тону покликав Рома, змушуючи інших озирнутися у бік комода.

Біля нього проявилася темна фігура. Це був господар книги — величезна постать у старовинному подертому одязі. Він мовчки дивився на них, не рухаючись, але його присутність змусила серця пришвидшити свій ритм.

— Тікаймо! — прошепотіла Катя, голос у неї зірвався від страху.

Однак двері, через які вони тільки-но заходили, зачинилися з оглушливим гуркотом. Виходу не було. Кожна річ у домі більше не здавалася частиною декорацій, а була жахливою реальністю.

— Це не просто якийсь проклятий будинок... — озвався Сергій, витираючи піт з чола. — Це пастка.

Господар книги нарешті заговорив, його голос був низьким і гучним, як грім:

— Ви взяли те, що належить мені. І тепер заплатите за свою цікавість.

Артем спробував пожартувати, аби знизити напругу:

— А може, ми просто віддамо книгу і з вами домовимось? Я готовий навіть підписати абонемент до бібліотеки...

Але господар не реагував на його слова. Він повільно підняв руку, і книги на полицях почали розлітатися по кімнаті. Сторінки закружляли в повітрі, гострі краї паперу дряпали одяг і залишали на тілі тонкі пекучі порізи.

— У вас мало часу, — холодно промовив привид. — Поверніть мені книгу, інакше залишитеся тут назавжди!

Темна фігура пройшла крізь стіну та зникла. Друзі переглянулися. Їхні обличчя були блідими, а погляди — сповнені жаху. Катя спробувала щось сказати, утім голос затремтів:

— Ми повинні діяти. Якщо не зберемо всі сторінки... нам капець.

Жартів більше не було. Вони опинилися на межі двох світів — і їхній час стрімко збігав.

— Але спершу книгу взяли не ми, а власник цього клятого дому! — виголосив Артем, помітно сердячись. — Чому ми мусимо відповідати за його вчинки? Бач, хотів він експерименти зі світами провести…

— Нам краще поквапитися, щоб знайти сторінки, яких не вистачає у книзі, — перебила Катя й замовкла на півслові, наче про щось згадавши. — А раптом, якщо погортати ту книгу, ми знайдемо нумерацію сторінок та визначимо, яких саме не вистачає?

— Але ж там ще з десяток просто розлетілися кімнатою! — вловив її думку Сергій та рушив до зачинених дверей: — Нам треба вийти звідси та повернутися туди, звідки почали.

Артем мовчки стояв осторонь, поки Рома та Сергій вибивали двері. Його погляд був прикутий до комода зі світлинами, там, де з'явився привид володаря книги. Невідоме бажання роздивитися старі зображення в різьблених рамках, перебив викрик Сергія.

— Ти йдеш? Чи розділяймося? — з ледь помітною усмішкою, кивнув у бік виходу.

— Другий пункт плану виживання: «ніколи не розділяйся», — Артем теж усміхнувся й наостанок ще раз поглянув на світлини та побіг слідом за друзями.

Якщо їх дійсно хтось вирішив розіграти, то вони точно не розрахували, яку компанію запросили на цю Гелловінську виставу жахів…