Дар'я Новицька - Потойбічний капець, Дар'я Новицька

— Ну що ж, тепер можна писати власну книгу, як відбиватися від привидів, — весело прокоментувала Катя, коли Артем повернув ключ у замку. Двигун мирно загудів, і друзі полегшено видихнули, сміючись від несподіваної розв’язки.

— Усе-таки це був просто розіграш, — зітхнув Сергій, сідаючи на заднє сидіння, — а ми вже майже вирішили, що нас от-от «зжере будинок»!

— Мабуть, усі виклали круті селфі в чудернацьких костюмах. А у нас жодного доказу про сьогоднішню ніч, ніхто не повірить, — Олена дістала смартфон, щоб погортати соцмережі й поставити вподобайки на чужі гелловінські фотки.

Неочікувано скрикнула… Після розблокування, на екрані завантажився сайт «Пекельна брама».

— О, ні… — прошепотіла вона, показуючи телефон Катерині. — Цей сайт знову існує.

Артем різко натиснув на гальма й вихопив смартфон в Олени з рук. Близько хвилини мовчки клацав розділи сайту, а потім показав друзям оновлений допис про оренду будинку, який влаштував їм пекельну ніч.

«Тепер ви назавжди наші гості», — майорів заголовок фіолетовим кольором.

Гортаючи фотографії кімнат будинку, де на кожній відображалися… їхні застиглі силуети, з виразами страху на обличчях, зупинилися, коли побачили той самий комод.

— Наблизь… — голос Каті затремтів.

Затримавши дихання, Артем кілька разів провів пальцями по екрану. На світлині-артефакті були зображені… вони. Усі п'ятеро.

— Що за… Це ми?! — пробурмотів Сергій, не вірячи власним очам.

Артем вимкнув екран, обертаючись до друзів та притискаючи смартфон до грудей, як найдорожчий артефакт:

— Ми потрапили в… як це сказати? Потойбічний капець?

— Ні, ми не підписувалися на вічний Гелловін! — хрипло відповів Сергій, облизуючи пересохлі губи.

— Тобто, тепер ми — частина цього жахастика? Що будемо робити, герої? — розгублено прошепотіла Катя з нервовою усмішкою.

Артем похмуро всміхнувся, віддав смартфон подрузі й, міцно стиснувши кермо та натиснувши на газ, засміявся:

— Єдине, що нам залишається — це вимкнути інтернет... Ну і молитися, щоб той дім не мав Wi-Fi!

Авто швидко виїжджало за межі села. Світанок поступово пробуджував небо. Ніч Гелловіну розсіювалася у вранішньому тумані, а разом із нею й страхи, які, здавалося, залишилися в старому будинку. Друзі, обмінявшись поглядами, лише полегшено видихнули, і Артем тихо пожартував:

— Але тепер потойбіччя знатиме, що з нами краще не зв'язуватися…

Щось випало з кишені й дзвякнуло під ногами. Не відводячи очей від дороги, хлопець однією рукою потягнувся донизу.

— Ніколи не відволікайся від кермування, — насторожено попередив Рома. — Пункт номер… який-небудь…

Артем підняв руку. В його долоні були ключі від будинку страхів.

— Не проканає більше, — посміхнувся та викинув їх у вікно. — Договір оренди завершився.

Після важкої ночі, нарешті відчувши довгоочікуване полегшення, ніби прокляття справді мало обмеження в часі, усі розслабилися.

— Де будемо зустрічати Новий Рік?

— Замовкни, Артеме! — закричали в один голос і засміялися.

Годі з них пригод…

Кінець