Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Скотті хай трохи забруднить свою спину.

Басія поковзом-поповзом виліз із-під посадкової платформи, звільнивши місце для Скотті й останньої з чотирьох бомб.

Пітерова чортопхайка стояла біля його візка, а сам Пітер стояв

між двох візків і переминався з ноги на ногу, от ніби йому

припекло справити малу потребу. Спина й руки Басії нили. Він

тільки бажав, щоб усе це швидше скінчилось, а він знову

опинився вдома, біля Лусії, Фелсії та Яцека.

— Що тобі? — спитав Басія.

— Вони прибувають! — таємниче прошепотів Пітер, от ніби тут

хтось міг їх підслухати.

— Хто прибуває?

— Та всі! Тимчасовий управитель. Безпекова команда

корпорації. Науковці й технологи, весь персонал. Усі. Це

серйозно. Вони висаджують нам на голову цілий новий уряд.

Басія здвигнув плечима.

— Застарілі вісті. Півтора року, як дійшли сюди. А то б чого ще

ми тут шалались?

— Та ні! — Пітер аж підскочив знервовано, глипнувши на зорі.

— Вони ось зараз висадяться тут! «Едвард Ізраель» увімкнув

гальмівні двигуни пів години тому. Вже й вийшов на високу

орбіту.

Мідяний присмак страху заповнив рот Басії. Чоловік

задивився угору, в ту небесну пітьму. Мільярд незнаних зірок, і

Молочний Шлях, рідне сузір’я, все на своїх місцях, тільки бачене

під іншим кутом. Гарячково пошастав очима й таки вловив той

рух. Тонесенький, мов хвилинна стрілка на аналоговому

годиннику, але Басія його розгледів. Корабель-носій виділив

свою «краплю». Важкий «човник» уже почав спуск, наближаючись до посадкової платформи.

— Перш я хотів зв’язатися з вами по радіо, але ж Куп застеріг: вони моніторять радіодіапазон, і… — швидко заговорив Піт, але

цієї миті Басія вже мчав назад, до платформи. Скотті з Купом

саме вилазили з-під неї. Куп витряс хмарища пилюки зі своїх

штанів і заусміхався.

— У нас проблема! — сказав Басія. — Корабель допіру скинув

човника. Здається, вони вже увійшли в атмосферу.

Куп задивився угору. Ліхтарик освітлював його щоки, затінюючи очі.

— Гм! — видав він.

— Я думав: ти це враховуєш, чоловіче. Думав: ти береш до

уваги, де вони є.

Куп тільки плечима стенув, ані погоджуючись, ані

заперечуючи.

— Нам слід позабирати бомби звідтіля! — сказав Басія. Скотті

вже майже став навколінці, аби туди полізти, але Куп поклав

руку йому на плече, стримуючи.

— Навіщо? — запитав він.

— Вони ж зараз сюди сядуть, і бомби можуть здетонувати! —

пояснив Басія.

Куп усміхнувся лагідною усмішкою.

— Можуть, — повторив він. — То й що, коли?..

Басія зціпив кулаки.

— Вони ось-ось підуть на посадку!

— Я це розумію, — мовив Куп. — Але ця обставина не викликає

в мене великого почуття обов’язку. І хоч ти що ще скажи, а ми

вже не встигнемо повитягати їх звідти.

— Ми можемо познімати капсулі детонаторів, — сказав Басія, присідаючи навпочіпки. Провів променем ліхтарика по

надбудові майданчика.

— Мо’, змогли б, а мо’, й ні, — мовив Куп. — Питання в тім, чи

повинні. І воно маленьке-кривеньке, це питання.

— Купе? — подав голос Скотті — голос писклявий і непевний.

Куп його знехтував.

— Це добра нагода, як мені видається, — уточнив Куп.

— На тій штуці летять сюди люди, — сказав Басія, залазячи під

платформу. Електроніка найближчої бомби лежала вдавлена в

ґрунт. Він натис болючим своїм плечем на корпус бомби, щоб її

зрушити.

— Вже ніяк не встигнемо, друже! — гукнув йому Куп.

— Та, може, й встигли б, якби ти підворушив свій зад! —

крикнув Басія. Капсуль так міцно пристав до корпусу бомби, мов

кліщ у тіло впився. Басія силкувався втиснути пальці у вже

присохлий клей, щоб віддерти капсуля.

— От лайно! — вимовив Скотті аж наче з захопленням. — Басе!

От лайно!

Капсуль віддерся. Басія запхнув його собі в кишеню й поповз

до другої бомби.

— Нема часу! — прокричав Куп. — Краще нам ушитися звідси й

спробувати підірвати це, поки вони ще можуть підлетіти назад, нагору!

Тут Басія розчув, як на певній відстані задирчав, рушаючи геть, один з їхніх візків. Ага, то Піт захотів од’їхати на певну відстань.

А потім