Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

двигунів. Басія у відчаї глянув на три бомби, що все ще

лишалися нерозряджені, й покотився назовні, геть із-під

платформи. Масивний шатл затулив уже чималу частину

чорного неба й так близько опинився до поверхні планети, що

Басія спромігся розгледіти окремі його двигуни.

Ні, такого Басія не збирався робити…

— Біжім! — гаркнув він. Разом із ним і Скотті й Куп щодуху

кинулися назад, до свого візка. Рев «човника» переріс в

оглушливе ревище. Ось Басія підбіг до візка і вхопив детонатор.

Як пощастить підірвати бомби завчасу, то, можливо, шатл

спроможеться піднятися вгору й долетіти до великого корабля.

— Не смій! — крикнув Куп. — Ми занадто близько!

Басія бахнув долонею по кнопці.

Здибився ґрунт і тяжко вдарив його. Грубе сміття, камінці

діря вили йому руки й щоки, і він зупинився. Але біль усе ще

лишався десь далеко. Якоюсь часткою свідомості він тямив, що

його, можливо, дуже поранило, і це він перебуває у стані шоку, але й це було ще десь далеко, і це можна було поки що

знехтувати. Найдужче вразило його те, наскільки усе враз

стишилось. Світ звуку чомусь не сягав його черепа. А от своє

дихання, серцебиття чулося виразно. Все, що було поза цим, згорнулося в одне.

Покотившись, заліг на спині й витріщився на поцятковане

зірками нічне небо. Над головою завис шатл, посмугований

полум’ям до половини, і його двигуни більш не ревіли басом, а

верещали вереском пораненого звіра, і Басія не так чув, як

відчував це нутром. «Човник» опустився надто низько, а сила

вибуху була занадто велика, і якісь уламки таки влучили в

прибульця. І хто б таке передбачив? Якась частина Басіїного

розуму усвідомлювала, що скоїлося велике лихо, але занадто

нелегко було приділити цьому належну увагу.

Ось шатл уже й щез із поля зору, верескливо оплакуючи власну

кончину — ген через діл. Іще писнуло, пробриніло — й

зненацька запала тиша. Поруч Басії сидів на землі Скотті, витріщаючись туди, куди залетів «човник». Басія дозволив собі

впасти, безсило простягтися.

Коли в його очах зблякли оті яскраві цяти, на небо

повернулися зорі. Якусь хвилю Басія милувався їхнім

мерехтінням, гадаючи, котра з них є Сонце. Аж так далеко-далеченно. Але й близько — завдяки тій брамі. А це ж він збив

їхнього шатла! Тож тепер вони обов’язково повернуться. Він-бо

не лишив їм жодного вибору.

Раптом ним струснули спазми лютого кашлю. От ніби легені

йому переповнилися якоюсь рідиною, і він кілька хвилин це

викашлював. А слідом за кашлем прийшов нарешті й біль, трощачи всеньке тіло від голови до п’ят.

Із тим болем прийшов уже й страх.

Розділ другий. Елві

Шатл став дибки, жбурнувши Елві Окойє на її ремені

безпеки так сильно, що вибило все повітря їй з легенів, а

тоді відкинуло її назад, у всесильні обійми аварійної кушетки.

Світло заморгало, змінилося пітьмою, а тоді вернулося знову.

Ковтнула слину: її схвильованість і передчуття змінилися

тваринним страхом. Поруч неї Ерік Вандерверт усміхався все

тією самою напівморгливою, напівобнадійливою усмішкою, яку

він залюбки дарував їй протягом останніх пів року. А навпроти

неї лежав Фаєз: очі витріщені, обличчя посіріло.

— Все гаразд, — мовила Елві. — Все буде гаразд.

Вона ще промовляла товаришам ці слова, а якась частина її

немовби поповзла геть від них. Елві й не тямила, що ж воно

діється. Аніякий земний досвід не міг би підказати їй, що все

обійдеться. І все ж таки найперший порух її душі звелів їй

ствердити це, от ніби вже самі сказані ці слова гарантували

правдивість її запевнення. Якесь пронизливе скигління

брижами пробігало по плоті «човника», обертони стикалися

один з одним. Жінка відчула, як її тіло похилилося ліворуч, і всі

аварійні