Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Позаду тебе стоїть шишига, — відповіла Ліна, дивлячись йому за спину.

Северин підскочив, озирнувся, але позаду нікого не було. Ліна дзвінко розсміялася.

— Ну ти й телепень, — вона задерла кирпатого носа та зухвало пройшла повз.

Ліна навчалася у Соломії відьмування і геть не сподобалася Северинові під час першої зустрічі — достоту як її вчителька. Смішне далеке дитинство.

Ватра згасла. Джура похитав головою: здається, він на хвилину скам'янів, переживаючи спогади минулого.

— Де Захар і Соломія?

Ліна вилила залишок води на вугілля, поклала чашу на землю і всміхнулася. Посмішка їй личила, пом'якшуючи гострі риси лисячого обличчя.

— Вони пішли. Підемо і ми.

— Куди? — за цю ніч сталося стільки подій, що він уже нічого не розумів.

— До Дніпра. Сьогодні свято Івана Купала... Чи ти забув?

І справді забув.

Северин волів би відпочити, а не святкувати Купала, але Ліна вже простягла теплу долоню, взяла його за руку і впевнено повела за собою. Він мовчки послухався.

У її вінку квітнули маки та волошки, що пасували до русявого волосся. У лісовій темряві, помережаній місячним світлом, Северин обережно вивчав її обличчя.

— Не соромся, — сказала Ліна, спіймавши його погляд. — Я встигла роздивитися тебе, поки ти лежав біля вогнища. Ти... Виріс. Я знала, що малий Северин зміниться, але не уявляла, наскільки.

Вони пройшли повз дерево з омелою і Ліна зробила лівицею якийсь швидкий жест.

— А що скажеш про мене, джуро?

— Ти розквітла. І посмішка тобі дуже пасує.

Ліна стрельнула на нього відьомськими очима

та посміхнулася.

— Дякую. Як почуваєшся?

Саме із цим питанням вона звернулася до хлопця, коли знайшла його після першого змагання з випивкою і тютюном, в якому Северин зазнав розгромної поразки. Соломія тоді полетіла на шабаш, а її вихованець скористався з відсутності, аби втілити свій давнішній план — на власному досвіді зрозуміти, що такого полюбляють дорослі у наливці та куриві.

Тютюн йому рішуче не сподобався, від диму хотілося кашляти та блювати водночас, а от вишнева наливка приємно нагадувала солодкий сік. Після третьої чарки Северин уголос міркував про те, що нічого страшного у наливці немає, і він геть не розуміє, чому цей напій так уперто ховають від дітей, адже ніякого сп'яніння не відчувається, ані на маленьку краплиночку, ось він зараз піде та розповість про це Хаосу, але спочатку подарує люльці другий шанс... Підлога дивним чином загойдалася та підступно втекла з-під ніг, які раптом уперто відмовилися коритися наказам.

Ліна зайшла на гостину та виявила хлопця посеред страшного гармидеру, в якому він непевно плазував на чотирьох, очманіло підвивав та бурмотів суміш нерозбірливих слів. Ліна мовчки все прибрала, із сестринською дбайливістю виходила його, та нічого Соломії не розповіла. Після цього Северин пройнявся до Ліни симпатією та глибокою повагою, а також дав їй урочисту обіцянку виконати будь-яке бажання, коли дівчині того заманеться...

Смішне далеке дитинство.

— Северине, агов! Як ти почуваєшся?

Він похитав головою.

— Наче у мене крига замість серця.

Ліна більше нічого не питала.

Вона йшла впевнено, наче темрява їй не заважала. Неподалік почулися веселі крики, гомін, плюскіт води та потріскування багаття.

А Северин згадував.

Коли Ліна почула про пригоду із мавкою, то довго пронизувала хлопця незрозумілим поглядом, а потім спитала удавано байдуже:

— І як? Сподобався тобі її цілунок?

Це було питання з пасткою. За роки спілкування хлопець встиг вивчити цей холодний тон, який приховував пожежу.

— Мені нема з чим порівнювати, — викрутився він і по думки похвалив себе за вдалу відповідь.

— Он як!

Ліна постояла кілька секунд, а затим підскочила та поцілувала в губи — коротко та войовничо.

— А тепер що скажеш? Чий кращий? — блиск в очах обіцяв найгірші наслідки за неправильну відповідь.

— Твій, — збрехав Северин.

Смішне далеке дитинство.

Коли вони вийшли на берег Дніпра, свято було в самому розпалі: сп'янілі хлопці та дівчата співали, танцювали, стрибали через ватру, деякі вже лежали по кущах, а на кручі розбишаки підпалили колесо та під веселі верески зіштовхнули у воду.

— Почуваюся зайвим, — мовив джура.

Ліна уважно подивилися на нього і тихо запитала:

— Навіщо ти зробив це, Северине?

— Аби... захищати їх, — він указав на святкову юрбу.

— Хіба не знайшлося би іншого захисника?

— Якщо так думатиме кожен, захисників не стане.

Розмову перервав п'яненький парубок, що підбіг до них із пляшкою та кількома чарками. На ногах він тримався невпевнено.

— Йой-йой, у нас гості! Незнайомці з самої хащі, — він зіщулився. — Може, нечиста сила?

— Так і є. Я відьма, а він — характерник, — відповіла Ліна.

— Ха-ха-ха! У Купальську ніч чого тільки не трапляється, — парубок був настільки п'яний, що навіть черес не розгледів. — Випийте зі мною, друзі з хащі!

Северин із задоволенням цокнувся з незнайомцем та Ліною, випив чарку махом, прислухаючись, як горілка розтікається по тілу. Відразу стало тепліше й веселіше. Він рішуче взяв дівчину за руку та підвів до великого багаття, що аж гуло від жару.

— Хочеш стрибнути? — здивувалася Ліна.

Він хотів розтопити кригу в грудях.

— А чом би й ні?

Ліна засміялася та вільною рукою підняла поділ сорочки вище колін. Северин кілька секунд задивлявся на її ноги, а потім крикнув, перегукуючи гамір навколо:

— Готова?

— Так!

Розбіглися та стрибнули, пружно відштовхнувшись від землі, полум'я облизало ступні, і вони легко перелетіли через нього. їхні руки розімкнулися, після чого Ліна радісно заплескала в долоні.

— Гарно стрибнули! Тепер моя черга. Йди за мною, Северине.

— Куди цього разу?